7f8cb6b47ce8bd66eb1c47b5f1d68469_S

Євген Положій, відомий журналіст та письменник, з 1998 року видає і очолює сумську газету «Панорама».

Автор дев’яти художніх книг. Кілька місяців тому спільно з іншими журналістами видав книгу-реквієм «Вічна пам’ять героям», присвячену загиблим на війні хлопцям з Сумщини. Автор цілого списку журналістських розслідувань, які викривають корупційні схеми. Торік на Євгена скоїли замах: жорстоко побили у власному гаражі. Судова тяганина триває й досі: за словами Євгена, справу затягують навмисне.

На початку осені у видавництві «Фоліо» вийде друком роман «Іловайськ», для якого Положій опитав багато солдат, волонтерів, вище військове командування. За словами журналіста, це поки найважливіша книга його життя.

Євгене, які зараз найбільші проблеми Сумської області?

— Проблеми Сум навряд чи різняться від інших міст. Негаразди окремо взятого міста проектуються на всю Україну. Правда в регіонах зв’язки тісніші, ніж в столиці. Тут всі один одного знають, в кожного чиновника — своя історія. Вже було б геніально, якби вони просто не крали. Це б дало результат у короткостроковій перспективі. Але доки є група посадових осіб, які заносять гроші суддям, кримінальна схема розкрадатиме місто й далі. Як розкрадає вже років десять.

Чому саме років десять?

— Справа у тому, що до того на Сумщині «правив» губернатор Володимир Щербань. Очолив область у 1999 році. Економічна картинка малого й середнього бізнесу при ньому дуже змінилася. Щербань «насолив» багатьом. Не випускав селян з молоком за межі області. Змушував здавати за дуже низькі ціни на молокозаводи. Те, що це неправильний бізнес-підхід, показав різкий занепад підприємств, як тільки той пішов з губернаторства. Бо досить було опинитися заводам у конкурентному середовищі — відразу стали. Деякі досі працюють. Але ті, які колись забрав Щербань, простоюють. На президентських виборах-2004 на Сумщині точилася справжня війна, просто бійня за голоси. Організувався потужний Майдан. У західних областях тоді було спокійніше. Через 3-4 роки Щербань в інтерв’ю сказав: «всі плани по виборах поламала газета «Панорама». Зізнаюсь, було приємно це чути. Бо ми тоді організували радіомарафон «Нічний дозор», фіксували на виборах кожне порушення. В нашу студію просто під час ефіру кидали газову гранату. Усяке бувало.

638459_1_w_590_lq

І примірники вашої газети при Щербані палили.

— Так, тоді про свободу преси навіть мови не могло бути. В нашій газеті інтерв’ю з відвертою критикою влади мали надрукувати якраз в річницю губернаторства Щербаня. В його апараті якось взнали, що стаття виходить. Зупинили автобус з накладом, спалили. Але ми це передбачили: за першим бусом з газетами йшов другий. Маємо свою мережа доставки. По ній газета й пішла.

У 2003му в Суми приїздив Ющенко. Хотів зробити тут прес-конференцію. Всі відмовляли, бо боялися «донецьких». Двері перед Ющенком відкрила «Панорама». Тоді нам вмить перерізали електрику: вели прес-конференцію при свічках. Так я познайомився з Ющенко, Томенко, Порошенко. На події були всі журналісти адекватних опозиційних видань. 2004 рік був для сумської преси дуже важливий. Бо якби не дай бог не виграв Ющенко і став Янукович, «Панорами» точно б не існувало. Вже потім, з 2006 по 2010 роки на фоні загального економічного підйому в країні багатіла і Сумщина. Тільки лінивий не з’їздив у Єгипет, не взяв квартиру в кредит.

Кажуть, саме правління губернаторів-«регіоналів» до певного сенсу допомогло сформувати в області проукраїнські погляди.

— Ну, такі погляди були тут і раніше. Але справді, через Щербаня і Чмиря (Юрій Чмирь очолював область з квітня 2010 по 16 грудня 2013 року, після чого до січня 2014 був заступником Адміністрації Президента при Януковичі- «Gazeta.ua»). Сумщина добре взнала, хто такі «донецькі». Однозначна більшість населення — проти сепаратизму. Коли під час Майдану штурмували адміністрації, у Росії це відстежували по регіонах. Перевіряли рівень спротиву людей. Дивилися, де ще крім Донбасу до Росії лояльні, де — ні. Сумщина тоді показала, що тут багато пасіонаріїв, які покладуть голову, але «руский мир» сюди не пустять. Інша справа — на Сумщині значно більше пасивного люду. На півночі області — міста Середина-Буда, Ямпіль, Шостка. Там етнічно різноманітні люди, багато росіян. Північ області доволі небезпечна потенційним електоратом: там завжди голосували то за комуністів, то за регіоналів.

Там люди вийшли б на проросійські мітинги, якби зовні раптом почали роздмухувати конфлікт?

— Проросійські настрої там є, це ясно. Та не думаю, що за них там проливатимуть кров. До того ж, Україна на півночі точно здатна втримати позиції. Але от екс-регіонал, а нині — тіньовий керівник депутатської групи в облраді «Воля Народу» народний депутат Андрій Деркач має в області певний вплив. Він входив у найближче оточення патріарха Кирила. Має в Глухові так звану озброєну «самооборону». Це кілька десятків відставних ментів і «спецназівців» Деркач міг їх би виставити за 15 хвилин. Хоча, звісно, офіційна позиція Деркача — патріотизм. Мер Шостки Микола Нога «править» зо 15 років, всіх там пересидів. Має щиру підтримку місцевих. Коли почалася історія з сепаратизмом, Нога сказав: «наша задача — работать». Такий здав би місто на раз-два. А от Конотоп, що ближче до Чернігівщини, українське місто. Окреме питання — кримінальні авторитети, які там здавна панують.

Що зробила, а що ні, влада Сум і області за цей рік?

— За підтримку армії і компенсацію коштів родинам солдат — Сумській владі тверда «п’ятірка». Тут — молодці, нічого не скажеш. Активно підвищують обороноздатність. Будують нові казарми для 58ї бригади, створюють якусь експерементальну бронемашину. Можливо, пустять на місцевому заводі у серійне виробництво. Це вкрай необхідно, бо до Сум від кордону російський танк проїде хвилин за сорок. Але докорінних реформ нема з однієї простої причини: відсутнє концептуальне уявлення, що і як робити. 90% нових чиновників у селах і містах впевнені: «тримаємо міста такими, як є, цього досить». Щось ремонтують, латають. Натомість треба змінювати все докорінно — підхід, концепцію, сутність і порядок речей. Є низка всього, що можна змінити навіть за день. Та більшість чиновників вважають це неважливим. Кажуть, що є речі більш глобальні. А ті, що навіть намагалися щось зробити, деморалізовані. Бо натикаються на саботаж суддів, міліції, прокурорів. Міліція, суди, прокуратура — всі ідеологічно на боці старої влади, а до нових швидко знайшли підхід. Гроші і зв’язки вирішують все. Хочемо реформувати транспортну систему — прокурори проти. Бо мають тут власні фірми маршруток. Скасовують всі прозорі рішення.

Міська рада звільняє корупціонерів, а ті повертають собі посади через суди, та ще й відкривають на опонентів карні справи, бо ті їх «неправомірно прибрали». Закриває прокуратура очі й на зниклі кошти. Куди в Сумах пішли виділені колись гроші на театр? А 170 мільйонів гривень на психдиспансер? Ми робили кілька журналістських розслідувань, але на них не реагують. Всюди продовжують діяти «договорняки». Ось звільнили начальника управління комунального майна Щербака. Той подав до суду. Суд раптом не зайняв його сторону. Тоді Щербак виписався з Сум і прописався в Сумському районі. Подав до суду вже як житель Бездрика. «Свій» суддя прийняв рішення про «незаконне» звільнення Щербака. На посаді знову поновився. І ніякого шахрайства.

638459_2_w_300_lq

Тобто в першу чергу треба міняти саме суддів, прокурорів.

— Звісно. Це ключова проблема всієї України: на тілі держави живуть величезні жирні воші, які п’ють кров. Це суди, міліція і прокуратура. Ідеальною картина мусить бути така: 10% кадрів з прокуратури і судів — в тюрму, інші — на вихід. Повністю нові кадри можна підготувати менш як за рік. Патрульній службі достатньо шести місяців тренувань американськими інструкторами. Плюс — три місяці роботи з напарником. Міліція може оновитися за півтора роки. Прокуратура — ще швидше. Мають бути одночасно звільнені також всі місцеві чиновники, щоб не виникало проблем із судами.

Зараз бачу, що влада не береться за деякі прості проблеми, з вирішенням яких відразу б полегшили життя. Взяти ті ж сумські дитячі садочки і школи. В кожній батьки здають кошти. І тільки 4 заклади мають правильно оформлені благодійні фонди, де показують звіти про вхідні й вихідні кошти. В інших батьки питають, на що витратили кошти. А у відповідь чують: «Вы что, нам не доверяете?!». Це накладає зайві навантаження на стосунки дітей і вчителів, вчителів і батьків. Давати гроші згодні всі, але маємо знати, куди вони пішли. Після нашої телепрограми «Громадський контроль» начальник управління видала розпорядження, і дитсадки почали викладати звіти в соцмережах. Проте на словах «о, яка гарна ідея» все закінчилось. Активісти пропонували, аби така система на постійній основі запрацювала з осені. Цього ніхто не почув.

А яка ситуація з медичними закладами?

— З лікарнями тут ще гірше. Бо перетворилися на «приватні заклади» їхніх головних лікарів. Головлікар не платить ані комунальних, ані податків. Веде прийоми у комунальному закладі, не втрачаючи ні копійки. Зараз ніхто не відмовиться заплатити, щоб добре лікували. Всі такі «внески» йдуть на медичне обладнання для благодійного фонду, який тимчасово займає лікарню. Коли звільняється лікар, то забирає все це обладнання з собою, лишаючи саму лікарню голою і босою. Поки ми платимо лікарям двічі: перший раз — зарплатню, другий раз — ніби податки, а на ділі — статки керівництву. Щоб з малою дитиною потрапити до лікаря-спеціаліста, треба займати чергу з 5 ранку. Потім стояти в ній 2-2,5 годин. І це тільки для того, щоб узяти в реєстратурі талончик. Потім виявляється, що талону не вистачило. Наступного ранку — знов у черзі. Іноді так їздять тиждень. Це штучно створена корупційна схема. Бо щоб не стояти в черзі, ви заплатите. Ну а потім ще чекаєте на лікаря півгодини, доки той базікає телефоном, і замість чотирьох пацієнтів приймає два і йде на обід. Чому не зробити б електронний запис? Років вісім після серії наших розслідувань директора одного такого благодійного фонду при лікарні посадили: молодий хлопець мав будинок за 140 тисяч доларів, джип за 70. Головлікар теж сів. Але це нічого не змінило глобально.

Також певні речі можна змінити й без погоджень з тією ж центральною владою.

— Звісно. Було б бажання. Взяти ту ж систему ЖКГ. Базові речі в ній можна змінити швидко, точково по всій країні. Для цього не треба жодних глобальних реформ. Люди просто мають почати самі обирати організації, які обслуговуватимуть їх будинки. Чому в Сумах досі не зробили службу, яка б пішла в люди і роз’яснювала, що треба, аби ЧП «Іваненко» не за гривню, а за 90 копійок обслуговував будинок, який його обере? Аби влада могла скинути зі свого балансу всі будинки, їх землю треба віддати в оренду мешканцям, а краще – у власність. Тоді зникнуть земельні конфлікти. Ніхто на такій землі без згоди мешканців будинків не зведе ані кіоску, ані тим більше багатоповерхівку. Навіть трубу не викопає. До речі, днями перший будинок в місті отримав сертифікат на земельну власність. Це наша маленька перемога. Далі — всім будинкам треба зробити технічні паспорти. Бо зараз ЖЕКи замість реальних 800 квадратних метрів показують 900, за які й беруть кошти. І ніхто не міряє, скільки там тих метрів насправді. Тоді сфера ЖКГ стане прозорішою.

638459_4_w_590_lq

Сумська область займає одне з останніх місць в Україні за туризмом. Як змінити цю ситуацію?

— Є хибна думка, що сумська область дуже приваблива для подорожей. Насправді ж за великим рахунком тут дивитись нема чого. Є Чернігів, Батурин, Одеса, Львів і ще купа класних міст і містечок. А що Суми? По-перше, аби сюди доїхати, треба нормальні дороги. Це дасть комунікацію між містами. Бо зараз до столиці на авто по цих колдовибоїнах добиратися просто страшно. Друге — де почитати англійською, скільки обійдеться день перебування в Сумах? Де англомовна людина знайде розклад поїздів до Сум? Ніде. Третє — розробити кілька маршрутів: дводенний, триденний і тижневий. За цих трьох умова можна буде колись говорити про зелений туризм: сплави на байдарках, велосипеди, тури по історичних садибах і монастирях. Мрію колись створити туристичний довідник по Сумщині. Немало сумчан кілька поколінь тому переїхали і живуть в Пітері, в Сибіру. От для них можна зробити щось на кшталт курорту-ностальгії, як-от Поморський край на півночі Польщі для німців, які там колись жили. Це була б особлива «фішка» — тури до рідного колись дому, де жили їх діти-прадіди. Але зараз я навіть не можу уявити відпочиваючих у нас росіян.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *

Можно использовать следующие HTML-теги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>