Наші позиції хочуть здати так само, як Дебальцеве, — бійці зі Львівщини. Розслідування

До Національного бюро розслідувань України звернулись бійці 3-го батальйону територіальної оборони Львівщини, які вже майже два місяці стоять на позиціях в Луганській області і обурені ставленням до них їхнього командування.

НБРУ свідомо не розголошує місця дислокації підрозділу та імена військовослужбовців, які до нас звернулись.

Йдеться про те, що керівництво батальйону ігнорує елементарні прохання бійців про підкріплення чи надання інженерної техніки для укріплення їхніх позицій.

«Я звертався до свого командування, до командира батальйону навіть в письмовій формі. У нас батальйон львівський, на Львівщині перша хвиля мобілізації вже минула, але до нас поповнення не прийшло жодного — „пшик“. У нас зовсім не вистачає людей», — розповів боєць батальйону.

Хлопці розповідають, що їхні позиції розташовані всього лише за 2 км від найближчих позицій російських окупантів. Якщо бойовики вирішать атакувати – у підрозділу забракне сил відбити атаку.

«У нас фланги не прикриті і хлопці розуміють, що якщо почнеться бій, то всі будемо, як смертники. Ті, що стоять на позиціях позаду нас, жартують, що вони за нас відімстять».

«Техніки не дають, бо її можуть обстріляти»

Бійці обурені тим, що командування більше переживає за техніку, ніж за життя солдатів.

«Нам, наприклад, на кілька годин потрібен був екскаватор, щоб викопати окопи. Мені офіційно заявив і командир батальйону, і його заступник: „Не буде вам жодної інженерної техніки!“ А та інженерна техніка за 30 км від нас копає окопи, як має бути. Вчора мені комбат прямо сказав: „У вас її не буде, тому що на ваших позиціях її можуть обстріляти, а технікою заради цього ризикувати не можна“. Тобто для них люди менш важливі, ніж техніка», — розповів один з солдатів 3-го батальйону.

Командир відділення зазначив, що подавав рапорт, підписаний командиром роти, на ім’я командира батальйону майора Дембіцького.

“Два дні тому говорив із його заступником з бойової підготовки, також майором правда, прізвища не пам’ятаю. Якраз він нам сказав, що інженерної техніки ми не отримаємо: «Як хочете, так і копайте», — почули бійці у відповідь на своє прохання дати екскаватор.

Бійці зазначають, що після відпустки вони вже перебувають на цих позиціях майже 2 місяці, а про них згадали тільки на 50-й день: «стали якісь ящики підвозити, щоб робити укріплення».

«Ми звернулись, щоб нам привезли кулемет. Днями привезли кулемет. Можете собі уявити, привезли кулемет, але без кулеметних стрічок! Тобто, ним стріляти можна, вставляючи тільки по одному патрону — як з гвинтівки 80-го року випуску. Ми звертались до свого командування, а вони нам кажуть, що до інших кулеметів так само мало стрічок, що вистачить не більше, ніж на хвилину стрільби, тому нам нічим допомогти не зможуть», — переказують бійці свої розмови з командуванням.

Зазначимо, що 3-й батальйон територіальної оборони Львівщини належить до 24-ї окремої механізованої бригади.

“Ми належимо до 24-ї бригади і тут, я не знаю, чи то наш командир батальйону не доводить інформацію вищому начальству, бо боїться, чи складається враження, що і 24-тій на нас «начхати», бо ми, ніби, не їхні, а тільки до них «приписані».

«Командування не робить нічого для того, щоб утримати позицію»

Боєць розповідає, що 24-та бригада зараз стоїть недалеко від них.

«Ми стоїмо трохи позаду них, але якраз той підрозділ, де я знаходжусь зараз, стоїть так, що ворог одразу перед нами – позиції терористів від нас на відстані 2 км. Перед нами поставили завдання – перевірка на блокпосту і у випадку нападу, відбивати цей напад. Але тими силами, які тут ми маємо, навіть відбити елементарну атаку, я не знаю, чи нам вдасться. Тобто, 5 хвилин, максимум, 10 хвилин ми протриматись зможемо. Але це максимум!», — наголошує чоловік.

Командування, в свою чергу, їх запевняє, що у випадку атаки ворога, решта підрозділів, які дислокуються у цьому районі надійдуть на допомогу.

«Суть не в тому, що вони не зможуть підтягнутись і навіть не в тому, скільки ми зможемо протриматись, суть в тому, що не робиться нічого для того, щоб утримати цю позицію. В мене складається таке враження, що все робиться для того, щоб цю позицію здати, так, як здали Дебальцеве. Бо якщо таки буде якась атака, ми залишимось відрізаними від всіх! А командування, щоб цього не допустити, навіть пальцями не ворушить», — б’ють на сполох бійці.

«50 днів ми добиваємось того, щоб нам дали ще хоча б 15 людей, а нам навіть після мобілізації не можуть цього організувати. Наприклад, коли треба перекрити місця, де, ймовірно, ходять диверсійні групи, а в нас для цього нема людей».

Боєць розповідає, що він, як командир відділення, офіційно писав рапорт командиру батальйону про те, що потребує підкріплення.

«Рапорт підписав мій командир. Правда, я його передав з рук в руки, тому не здивуюсь, якщо цей рапорт ніде не зафіксований і вже десь полетів за вітром. Відповідь була одна: „Звідки я тобі візьму піхоту?“ Ну, невже, наші командири, які в підпорядкуванні 24-ї бригади, не доповідають вищому командуванню? Чи то вище командування нас ігнорує?», — запитує солдат.

Він розповідає, що командування батальйону впродовж двох місяців всього кілька разів з’являлося на позиціях воїнів, так само, як і офіцери штабу.

“Вони лише відзвітували, що того нема, цього нема і «Бувайте здорові! Комбат і замкомбата приїжджали, але по суті нічого не зробили. Начальника штабу взагалі ніхто не бачив, хоча саме він є „татом“ і „мамою“ батальйону», — наголошує чоловік.

«Нам наказали виконувати завдання. Але яке завдання – не сказали»

Вояки повернулись на передові позиції в Луганській області на початку лютого, хоча чітких завдань командування перед ними так і не поставило.

«Спочатку нам сказали ледь не стояти на смерть, що ми зі свого місця не маємо права нікуди зрушити. Потім тим, хто стоїть трохи далі за нами стоїть сказали, що вони мають право підтягнутись трохи до нас. Потім командування сказало, що можна відходити, якшо не зможемо стримати атаки. Але в ту сторону, куди дозволили відходити, то тільки ідіот може відходити. А щоб особисто приїхав командир такого не було. Моя думка і думка більшості наших бійців така: командування боїться сюди приїхати, бо тут можуть обстріляти», — підсумував боєць 3-го батальйону територіальної оборони своє звернення до командування.

«Тут виникає таке відчуття, що з нас в 24-й бригаді насміхаються. Поставили, сказали, що ви маєте „виконувати завдання“, а яке завдання, ніхто нормально навіть не пояснив, ніби, хлопці, маєте самі здогадатись. Але ми самі розібрались. Було таке, що 10 днів 40 чоловік були взагалі без офіцерського складу, несли службу самі лише солдати і сержанти і за 10 днів не було жодних інцидентів», — згадують бійці.

За цей час солдати знімали старі розтяжки, бо місцеві просили, і ходили по городах, дивились, чи нема часом мін, які не розірвались. Бо в тутешніх якраз починається «сезон городів», за рахунок яких вони виживають – і, за словами бійців, з місцевими жителями жодних конфліктів не виникає.

«Людей реально нема! Бо коли нас відправляли, нам говорили, що має поїхати одна кількість людей, на яких розраховані бойові завдання, а насправді поїхала зовсім інша кількість. Я не тактик і не стратег, але серед нас є люди, які пройшли і Луганський аеропорт, і Лутугине, і Металіст. Є люди, яких подавали до нагород, але вони нічого не отримували і всі прекрасно розуміють, де ми є, і всі прекрасно розуміють, що ми виконуємо функцію, де потрібно більше людей», — наголосив боєць.

«Після підписання Мінських угод до 18 лютого в нашу сторону ще літало і стріляло все, що тільки можна»

На питання про те, яка ситуація на їхній ділянці фронту, бійці 3-го батальйону тероборони розповідають, що їхні позиції навіть попри оголошений режим припинення вогню все одно періодично обстрілюють.

«Коли ми сюди повернулись після відпустки, всі вже трохи від цього відвикли, але всі принаймні знали, бо були попереджені. Ми якраз потрапили в ту точку, де ледь не щодня над головою літало туди-назад і йшли обстріли».

Згадуючи умови, в яких бійці перебували вже після оголошення так званого «режиму припинення вогню», кажуть, що «режим тиші» настав далеко не одразу.

«Мінські угоди були підписані 12 лютого, а числа так до 18 принаймні в нашу сторону ще все літало і стріляло. Зараз, наскільки ми можемо підслуховувати переговори терористів, з боків від наших позицій буває час від часу активність. От недавно біля Трьохізбенки вони намагались міст взяти. Недалеко від нас Бахмутівська траса, там недавно наші відбивали атаку. Десь два дні тому зі сторони бойовиків в нашу сторону працював або танк, або БМП».

Хлопці кажуть, що достеменно не бачать, з чого по них стріляє противник, а можуть розпізнати лише за звуком.

“Тижні два тому було видно спалахи від «Градів» з їхньої сторони в бік наших позицій, 29-го, 31-го блокпостів. Бо, як працюють «Гради», ми знаємо. Може бути таке, що це працювала не ціла установка
«Град», а тільки така труба, яка випускає лише один заряд. Було таке, що запускали 3-4 заряди одночасно. Зараз кожну ніч є стрільба, яку ведуть паралельно до наших позицій, по тих місцях, де стоїть 24-та бригада. На тижні серед білого дня терористи відкрили вогонь з мінометів, але зараз вже спокійніше, ніби, зберігаються ці умови «тиші», — зазначають бійці.

За їхніми словами, відбувається такий собі обмін обстрілами: якщо у терористів спрацює розтяжка, вони починають обстрілювати, якщо спрацює на українських позиціях – то відповідно навпаки. Хоча дозвіл відкривати вогонь у відповідь, солдати мають.

«Коли ми тільки сюди прибули, я сказав, що якщо буде загроза, то я буду відстрілюватись. Нам сказали, якщо бачимо противника на відстані 400 м, то маємо право відкривати вогонь на ураження зі стрілецької зброї», — розповідає один із бійців 3-го батальйону.

Солдати пояснють, що вирішили вперше публічно заявити про проблеми, тому що не бачать жодної реакції від командування. І, сподіваються, на те, що хоча б коли ця інформація набуде розголосу, на них звернуть увагу і допоможуть.

Наталія Сколоздра, Національне бюро розслідувань України

Удивительное в Украине

Україна Incognita

Мавринський майдан (Дніпропетровська область)

Мавринський майдан – загадкова система земляних валів и курганів, крутіше Стоунхенджа, особливо вражаюче виглядає з повітря.

Походження його невідоме, є тільки версії: чи це храм дохристиянських племен, чи це результат варварских розкопок старовинних курганів, а можливо укріпленння українських козаків.

Джерело: https://www.facebook.com/ruslan.rudyuk/posts/824300264316555?from_close_friend=1

«ШЕСТЁРКА» ПРЕЗИДЕНТА ЧУМАК «КОЗЫРЯЕТ» В КОЛОДЕ НАБ

Коррупционеры могут спать спокойно. Судя по «возне» с созданием НАБа, первые дела на отечественных хапуг будут заведены ой как не скоро. У власти  задача ведь другая,  главное – просто красиво «развести» на деньги МВФ. Превысив все дедлайны, члены комиссии таки определились с кандидатами на должность директора Антикоррупционного бюро,  в числе которых Яков Варичев, Николай Сирый и Артем Сытник. При этом, явным «фаворитом» гонки за пост идёт «смотрящий» за коррупционными потоками в ВР времен Януковича Виктор Чумак. Запасёмся попкорном – ждать развязки «шоу» осталось недолго! Конкурс на место нового главы Национального антикоррупционного бюро завершен. Из  161 кандидата, которые подавали заявки остались всего четверо.

На «финише» – следователь генпрокуратуры СССР, юрист из Воркуты, молодой адвокат и  коррупционер «Семьи»

Конкурс на место нового главы Национального антикоррупционного бюро завершен. Из  161 кандидата, которые подавали заявки остались всего четверо. Согласно закону «Об очищении власти», все кандидаты должны пройти спецпроверку, после которой Президент в течение 10-ти дней  определит  самого «достойного». Однако, и без спецпроверки понятно, что широко разрекламированная кампания по созданию НАБа больше похожа на профанацию.

Один за наиболее явных претендентов – Яков Варичев. В конце 80-х  был следователем по особо важным генпрокуратуры СССР. Позже занимался частной юридической практикой. В середине 90-х несколько лет жил в Испании, там возглавлял общество «Украинский дом». В 2003-м вернулся в Украину и получил здесь статус адвоката. В декларации за 2014 год у него 600 евро, не конкретизировано, правда, что за доход. Есть у него 2 земельных участка, площадью 2 га, общей стоимостью более 1 млн грн., а также жилой дом площадью 120 кв м и квартира 125 кв м. Имеются и ценные бумаги заграницей, номинальная стоимость которых 50 тыс. грн. Информации  о наличии автомобилей он не предоставил.

В очереди на высокий пост ещё один кандидат – молодой адвокат Артем Сытник. В 2008-м году Сытник  был начальником следственного отдела прокуратуры Киевской области. Однако, с этой должности он ушел по собственному желанию в 2011 году, якобы из-за несогласия с действиями руководства. Последние четыре года Сытник работал адвокатом. В его декларации о доходах в 2014 году всего 23 500 гривен, полученные от адвокатской практики. В случае назначения директором НАБ, он поправит своё финансовое положение где-то в 2,5 раза, поскольку зарплата главы бюро – 60 тысяч гривен в месяц.

Борется за высокий пост и Николай Сирый – кандидат юридических наук из Воркуты, получивший известность как защитник Юлии Тимошенко в «газовых делах». Тогда ещё на него со всех сторон сыпалась критика за превышение адвокатских полномочий в деле «леди Ю». Ходят слухи, что его кандидатуру по старой памяти активно лоббирует «Батькивщина». В середине 90-х Сирый  работал зампредом Госкомитета по вопросам развития предпринимательства, а с начала 2000-х занимался научной работой. За прошлый год его доход составил чуть больше 73-х тысяч гривен, из которых 61  тысяча – заработная плата, около 6 тысяч – доход от научной и преподавательской деятельности.

Однако наиболее ярким персонажем и «фаворитом» гонки от Президента Порошенко является Виктор Чумак, член КПСС в 80-х, генерал-майор юстиции, кандидат наук, набравший наибольшее число голосов от членов комиссии. Говорят: «Не так страшні пани, як їхні підпанки» – это о нём! Чумак уже год как бьется за кресло руководителя НАБ. Он сам мог бы стать хорошим объектом для расследования  антикоррупционного бюро, так как с 1992 по 2004 в разгул коррупции и беспредела при Кучме трудился на руководящих должностях в пограничной службе. Да и о его интересной декларации «Прокурорская правда» писала ранее. По декларации же за 2014 год, суммарный доход Чумака составил около 280 тысяч гривен, а членов его семьи – чуть больше 40-ка тысяч. В графе «другие доходы»  отметил сумму в 101 тысячу гривен.

Впервые  Чумак был избран в ВР в 2012-м году по мажоритарному округу в Днепровском районе Киева от партии «Удар». В 2014-м переизбран по тому же округу, как член фракции «Блок Петра Порошенко». Несмотря на то, что претендент на должность директора НАБ не должен в течение последних двух лет входить в состав каких-либо партий, товарищу Чумаку «закон не писан». Претендуя на сей высокий пост, Чумак рассказывает всем нам, как победить коррупцию. Рассказал бы лучше, как он с коррупцией боролся, будучи руководителем Комитета по борьбе с коррупцией ВРУ во времена «семьи»! А пока ситуация выглядит таким образом, что Чумака «ведут» к победе.

Почему отсекли вероятных кандидатов Матиоса, Вовка и Сакварелидзе – вопрос конечно интересный, ведь ранее они были в числе фаворитов этой гонки. То ли ситуацию переиграли, то ли изначально их «медийно проталкивали» сугубо для того, чтобы дать Чумаку спокойно выиграть. Тем временем…

Тянут-потянут, антикоррупционный процесс затянут

Складывается ощущение, что и сами члены конкурсной комиссии уже поставили крест на честном и объективном конкурсе. Стряхивая с себя ответственность,  члены конкурсной комиссии ведут себя так, будто и не при делах, мол, парламентское большинство ограничило возможности выбора «достойных» абсурдными нормами: 10 лет юридического стажа, 5 лет на руководящих должностях, что сам по себе отсекает нормальных кандидатов.

А тут ещё новое «затягивание» процесса от ВР. Речь идет о законопроекте №2339 авторства депутатов Грановского, Мушака (оба от БПП) и Хмиля («Народный фронт»), который отменяет предельный возраст пребывания лица на должности директора НАБ. Директор Европейского управления борьбы с мошенничеством Джованни Кесслер  назвал это попытками депутатов повлиять на решение комиссии. Ведь, если его удастся «протолкнуть», то добавится известный  кандидат – «американец» Богдан Витвицкий.

На самом деле, в верхах сейчас стоит задача не борьбы с коррупцией, в чём мы, как бы это прискорбно не звучало, ежедневно убеждаемся, слыша сводки новостей с регионов страны, а вопрос – как «развести» МВФ на очередные, так необходимые стране деньги. В ожидании своего «куска» торта и ГПУ, которая недавно подписала с США соглашение о предоставлении помощи по реформированию и финансовой поддержке прокуратуры. С целью обмануть МВФ даже готовы назначить на должность руководителя бюро иностранца, с хорошей репутацией выгодного власти, так как под его кандидатуру вероятнее всего получить финансирование валютным фондом. Назначение «чужеземца» руководить бутафорской организацией позволит провластной «компашке» снять с себя ответственность за гарантированно отрицательный результат «борьбы с коррупцией». А иностранец сам ничего не сможет сделать в условиях абсолютного участия всех его местных подчиненных в существующих годами коррупционных схемах.

Плюс, намеренно «заваливают» все сроки начала работы НАБ. Сомнительные шаги членов комиссии, как то – допуск ко «второму туру» людей, явно не соответствующих квалификационным критериям, постоянные задержки с публикацией регламента работы комиссии на сайте Администрации президента и несвоевременное оповещение о ее заседаниях…Динамику этого явления – от разговоров о НАБ до создания и избрания руководителя, можно проследить  на картинке:

03_17_2015_shema_3

«Антикоррупционные идеалы» бюро умирают, не родившись. По словам  Виталия Шабунина, главы Центра противодействия коррупции, коррупционеры в СБУ, МВД, судах и прокуратуре заинтересованы в срыве работы Нацбюро, так как «само создание Антикоррупционного бюро для этих кланов – большая проблема. У них в таком случае отнимут полномочия ведения следствия по делам о коррупции. Разрушится сверхприбыльный преступный бизнес силовиков, который строился и совершенствовался годами, и даже передавался по наследству». Однако, пока потомственной гвардии коррупционеров нечего опасаться,  так как на данный момент «фаворитом»  на должность директора является  их ставленник Виктор Чумак.

03_17_2015_skrin_1

Да и доверие к честности конкурса было подорвано еще на старте. Изначально сам Порошенко, заговорив о кандидатуре Саакашвили, дал понять, что директором станет тот человек, которого он назначит, и ни о каком честном отборе не может быть и речи.

В связи с этим, у «Прокурорской правды» есть несколько вопросов:

– неужели после «Революции достоинства» комиссия, созданная для реализации идеалов её «победителей», «замылив глаза» общественности, «приведёт» в НАБ коррупционера Виктора Чумака – Ярему-2?

– зачем, в то время, когда экономика страны находится в упадке, тратятся время и средства на проведение конкурса, если на пост главного борца с коррупцией претендуют «свои», подконтрольные лично Президенту, люди?

– судя по темпам и «неупередженості» создания антикоррупционного Бюро, не окажутся ли в нём те, кто ранее наживался на контрабанде, таможне и теневых схемах: менты, сбушники, прокуроры и всякая гниль, которая за время работы сколотила огромные состояния?

03_17_2015_poroshenko_1

Джерело: http://ord-02.com/forum-sbushnikov/item/59305-shestyorka-prezidenta-chumak-kozyiryaet-v-kolode-nab

1 2