3D визуализация и дизайн

Когда закончится война на Украине: предсказания Ванги на 2015 год

eabad652bc67462d5ac48b80077b86b2_L

 

Война никогда и  никому не приносила счастья, от нее всегда страдали люди, вовлеченные с обеих сторон конфликта. Так случилось, что в начале 21, просветленного века, во многих уголках Земли не затихают войны, которые приносят народам много горя. К сожалению, не стала исключением и украинская земля. Война, пришедшая на украинскую землю, стала полной неожиданностью, как для самих украинцев, так и для народа населяющего страну — агрессора – Россию.

Но если для простых людей завеса будущего всегда окутана тайной, то для людей одаренных Богом, ничего и никогда не является неведомым. К таким людям в первую очередь можно отнести болгарскую провидицу Вангу, которая еще вначале 60-х годов прошлого столетия предсказала войну на Украине.

Предсказания Ванги о России и Украине на 2015 год

Еще в начале 60-х годов болгарская провидица предсказала войну, которую развяжет «карлик с черным лицом». Эта война, начнется с Украины, но потом перерастет в гражданскую войну в самой России.

Читайте также: В СМИ просочились подробности о глобальной помощи НАТО Украине

«В России будет гражданская война, и начнут ее простые люди, обворованные своими правителями.»

Читайте также: Распад России неизбежен? Прогнозы экстрасенсов и гадалок

Когда по предсказаниям Ванги закончится война на Украине?

Что касается точной даты окончания войны на Украине, то согласно высказываниям Ванги, военные действия на территории Украины должны закончиться к концу 2015 года. Далее последует гражданская война уже в России, которая завершится победой восставшего против режима народа. Далее, будет большая расплата для зачинщиков, развязавших ее. А вот что, по словам Ванги, ожидает главного виновника Владимира Путина:

«Возле красной стены, на такой же площади мертвого Владимира вынут и закопают. Живого Владимира приведут и посадят. Был склеп, теперь там тюрьма. И будут там его держать днём, привязанным к ложе. А ложе то будет и не кровать совсем, а бочка из под нефти, чтобы не мог он на ней лежать, а только сидеть мог. А чтобы не околел он на железе, будут ту бочку газом подогревать, как кастрюлю на плите.И очередь стоять будет. Смотреть на него. Но не за деньги. Всякий входящий, в сидящего, плевать будет. А узнику будут только хлеб давать, воды давать не будут. Будет он пить вместо воды слюну людскую. А хлеб промакивать солью со лба своего.

Но будут иные люди не только плевать, но и кидать в сидельца часами тяжёлыми. А те из них, что брильянтами украшены, будут больно ранить. И кожу его и душу. Ведь многих кидающих он знал и из грязи поднял. И печальна будет судьба тех, кто приехал на дорогой машине и не кинул в живого Владимира часами дорогими …»


Источник: http://astromystik.ru/

3D визуализация и интерьер

События в Сочи подтвердили, что Путин — обычный авантюрист (ВИДЕО, ФОТО)

События в Сочи подтвердили, что Путин — обычный авантюрист, для которого сиюминутные интересы его преступной банды важнее, чем безопасность и благополучие граждан России, пишет Igor Flor.
Он вообще не достоин называться государственным деятелем, так как уровень его умственного развития не соответствует этому высокому общественному статусу.
История с Олимпиадой в Сочи в конце концов показала, что Путин — недалекий человек, проходимец, пренебрегающий научным подходом и профессиональной дисциплиной ради банальной наживы.
Все неудачники, поверившие Путину, поддержавшие его преступную авантюру и поехавшие в Сочи строить «Новые Васюки», сегодня имеют прекрасную возможность сравнить путинские фантазии с суровой реальностью.
Борис Немцов, который родился в Сочи, ценой своей жизни пытался донести до людей правдивую информацию о безумности путинской идеи проведения Олимпиады в Сочи.
2015-06-27_11-50-04
Он аргументированно доказывал, почему на территории Сочи нельзя вести строительство крупных спортивных объектов и жилых районов.
Люди не стали слушать Бориса и пошли за Путиным.Жизнь показала, что они поставили не на того человека. Теперь, они пожинают плоды своих собственных ошибок.
2015-06-27_11-52-01 2015-06-27_11-54-29 2015-06-27_11-54-47 2015-06-27_11-55-11 2015-06-27_11-55-31 2015-06-27_11-55-43 2015-06-27_11-55-57 2015-06-27_11-56-08 2015-06-27_11-56-20 2015-06-27_11-56-31 2015-06-27_11-56-43 2015-06-27_11-56-55 2015-06-27_11-57-06 2015-06-27_11-58-42 2015-06-27_11-58-53 2015-06-27_11-59-08 2015-06-27_11-59-18 2015-06-27_11-59-28 2015-06-27_11-59-40 2015-06-27_11-59-51

Боец «Донбасса» Дмитрий Кулиш: Почему после Иловайска генерал Литвин не съел свои погоны?

323864

Боец «Донбасса» рассказал о том, как попал в плен, угрозе смертной казни и «великих полководцах»-предателях.

Эти несколько месяцев, как я узнала историю бойца «Донбасса» Дмитрия Кулиша и написала о ней, то и дело искала его фамилию в списках на обмен, читала каждую новость об освобождении наших бойцов и не понимала, почему так сложно его (а с Кулишом и сотни других заложников каких-то самопровозглашенных «республик») освободить.

Дмитрий Кулиш с позывным «Семерка» — высокий и сильный мужчина — попал в плен после трагических событий в Иловайске. Провел в заточении, ожидая исполнения смертного приговора, более девяти месяцев, был сильно избит — получил более десяти переломов разной тяжести. Вышел на свободу лишь в середине июня благодаря стараниям волонтеров и побратимов. Все это время переговорщики с громкими именами говорили, что это террористы не хотят менять Кулиша, обвиняя его в особо тяжких преступлениях — нарушениях правил ведения войны.

Встретились мы с Дмитрием у него дома — на окраине Киева, где еще совсем недавно встречали его побратимы и друзья по возвращению из плена…

«Сепары мне говорили: «Наверное, ты врешь, потому что у тебя нет гримасы боли»

— Как Вы попали в плен?

— Мы сложили оружие по договоренности с россиянами в связи с большими потерями с обеих сторон. И как нам стало ясно, с их стороны потери были в несколько раз больше, чем с нашей. Комбат их десантного батальона сказал, что у него осталось всего сорок человек.

— Как очутились в Донецке?

— Через сутки нас передали ДНРовцам.

— Но, если я не ошибаюсь, вы сложили оружие при условии, что в ДНР не окажитесь ни при каких условиях?

— Да. С того села, где был последний бой, который продолжался более суток, мы перешли в другое место — фактически в их тыл, где не было обстрелов. Нам дали слово офицера, что в ДНР нас не отдадут. Только на этих условиях мы согласились сложить оружие. Если бы был хотя бы один процент, что мы попадем в ДНР, то не пошли бы на это.

— Сложил оружие не только «Донбасс»?

Нет, как потом оказалось, там был еще и кировоградский спецназ, 40-ка (40-й батальон территориальной обороны Днепропетровской области. — Ред.) и еще какие-то военные из Вооруженных Сил. На месте сбора их сразу отсеяли, а нас, добровольцев, оставили. Сказать честно, я не знал, что вокруг нас столько наших военных. Увидел, когда с того хутора вышли на место сбора — человек сто пятьдесят, в том числе несколько десятков человек из кировоградского спецназа сидело в разных подвалах. Если бы знали, что такие силы рядом, то пробовали пробиваться.

323850

— Почему не знали?

— Так они позалазили в подвалы. Что, нам надо было оббежать все дома вокруг и посмотреть, кто там есть? А что они сами не знали, что идет бой, рацию не слышали?.. Среди тех, кто вел круговую оборону, нормальная была координация. Если бы знали, что в погребах сидят, подоставали бы. Командиру того кировоградского спецназа, не помню его фамилию, мы говорили прямо: не иди к ним, а то застрелим. А когда побежал к кацапам, у него те спросили, сдадутся ли его ребята, он ответил: «Мои-то сдадутся, «Донбасс» не сдастся». Тогда они сами приехали к нам с белым флагом и предложением всем сложить оружие.

— ДНР как Вас встретила?

— Очень «тепло»… То, что мы перенесли там, можно назвать пытками. Например, нас фактически не кормили. Мы потеряли половину массы тела за месяц-полтора. Потом 70 человек из 111 отправили на так называемые восстановительные работы в Иловайск. Наверное, они поняли: это нонсенс — в одном помещении держать столько людей. Даже ДНРовцам страшно было. Нас же надо было хоть иногда выводить на улицу. И когда это делали два-три сепара, думаю, они понимали, чем это может закончиться. Разумеется, у нас были мысли — захватить СБУ. Нас было гораздо больше, чем их там. Но мы не знали, что делать дальше… Вот нас и разделили. Друзья рассказывают, что привезли их в Иловайск, там военный комендант посмотрел на пленных и спросил: вас что, там вообще не кормили?.. Так ополченцы порасходились по домам и поприносили еду. Потом комендант говорил: «Давайте решать вместе — вас нам передать передали, но довольствия на вас не предусмотрено». Отвезли позднее наших на место боя в Червоносельское, чтобы пособирать то, что можно было собрать — сухпаи, матрасы, оставшиеся вещи, чтобы хоть что-то было на первое время. Товарищи говорят, что люди из близлежащих сел приносили им вещи и еду — фактически их кормили и одевали.

— А кто кормил в Донецке?

— Нас стали кормить, когда ребят вывезли. Больше давали каши и хлеба. А до того у нас был один батон на десять человек. Я при весе 118-120 килограмм за первый месяц плена стал весить 60. Меня чуть откормили позднее — в СИЗО. Там была просто ресторанная еда по сравнению с тем, чем нас кормили в СБУ.

— Родственники же Вам передавали посылки. Получали их?

— Есть такой волонтер Александр Кудинов. Посылки нам привозил он, а вместе с ними и гуманитарку для ополченцев. Но когда он стал возить посылки, то они к нам не доходили напрямую. Они шли через санчасть. Там есть такой «великий лекарь» Люся. Мне уже кажется, что сейчас она располнела так, что в двери не пройдет. Так вот та Люся, по словам Кудинова, забирала «излишки» медикаментов, вещей первой необходимости. Я спрашивал, почему все идет через Люсю, ведь посылки до того проверял конвой, как в тюрьме? Есть список запрещенного, поэтому нам передавали только то, что можно было. Но на самом деле решал не конвой, а Большая Люся. И если нам передавали посылку в 20 килограмм, то хорошо, если доходило три-четыре из них. Передавали туалетную бумагу, а Люся нам выдавала один рулон на 25 человек на неделю. И только в один раз в неделю — медосмотр был не чаще — можно было у нее просить нашу туалетную бумагу, сигареты, мыло. «Экономнее используйте», — говорила она. А ей что — это же наше, купленное за наши деньги. Они же там борются с мародерством. Так вот пусть все знают: Люся — это главный мародер ДНР.

 — Медицинскую помощь оказывали?

— Иногда давали таблетки. Обезболивающее все пленные брали для меня.

— Когда вас травмировали?

— В начале сентября.

323851

— После того, как вас узнал этот француз — «известный литератор» Юрий Юрченко, обвинивший Вас в издевательствах над ним, мол, именно «Семерка» сломал ему ногу и ребро?

— А что меня было узнавать. Сама процедура опознания — это фейк, создание картинки для российского телеканала. Да и ничего тот поэт и не помнил. Он помнил мой позывной и человека большого роста… Но он забыл, кто его нес на руках после того, как он повредил себе ногу… Более того, на камеру он подтвердил, что мы ему ноги не ломали. И никаких ребер сломано у него тоже не было — не мог он тогда на костылях ходить…

— Так за что же вас приговорили к смертной казни, если Юрченко не обвинял Вас?

— На самом деле он никаких заявлений не подавал и претензий не имел. Но сепары все равно за это зацепились.

— Но в плен Юрченко вы же брали?

— С «Донбассом» рядом были военные. А они совсем по-другому относятся к таким, как Юрченко — для них он наемник и всё. Если он ополченец и где-то тут живет — это одно, а если приехал воевать за деньги — другое. Чего он приехал на Донбасс из Франции? Так вот военные быстренько привязали его вместе с другими к воротам на стадионе той школы, где мы базировались, когда до минометного обстрела с той стороны оставалось недолго — минут пять-десять. В этом случае все эти наши пленные там бы и полегли. И это было бы подлое убийство. Я был категорически против. В конце концов, задержанных развязали и привели в помещение, где были и мы. Да и не сидел тот француз в ящике 25 дней, как говорил российским журналистам, а от силы три-четыре в такой коробке, размером метр на два, был. Его кормили, поили. И если бы не тот ящик, не известно остался бы он в живых или нет…

Но вернусь к тому опознанию перед телекамерой. Тогда на лице Юрченко не было ни синяка. В отличие от меня. Да, по лицу меня не били. Но под одеждой все мое тело было черным. Я не мог ходить. Я лежал. У меня было несколько переломов. Сепары мне говорили: «Наверное, ты врешь, потому что у тебя нет гримасы боли». Но потянули бы они за штаны, то увидели не только гримасу, но и словесное сопровождение.

— Так что Вам инкриминировали?

— По их кодексу статья называлась: «нарушение правил ведения войны». Но что это такое — не знаю ни я, ни они. Это, наверное, то, как они сами делали первые выстрелы по КамАЗу с ранеными, которые перемещались с красным крестом. Второй выстрел был в скорую помощь. Третий — снова в КамАЗ…

«Великие полководцы» слили победу в Иловайске»

— Сколько наших военных погибло в Иловайске?

— Я не могу сказать. Для этого надо ходить и считать. Основная колона выходила в сторону Моспинового, а нас отправили в другую сторону — в сторону населенного пункта Кутейниково, которое уже двое суток как было под российскими военными. Мы шли, и лоб в лоб попали к ним. Регулярными российскими войсками там было все забито в районе 20 километров — техникой, людьми. Только одних новехоньких «Нон» в одном месте мы насчитали тридцать штук.

323854

— Что, по Вашему мнению, произошло в Иловайске?

— С моей точки зрения, «великие полководцы» слили победу в Иловайске. На тот момент мы уже взяли под контроль полгорода, военным надо было только пройти и взять остальную его часть. Почему убежал Литвин (командующий сектором «Д» Петр Литвин, — Авт.)? Иловайский котел образовался потому что драпанул именно он, а все за ним, обрушив позиции. И чтобы это обнародовать и признать, надо целый год расследование проводить? Почему затягивается оно — не знаю. Почему Гелетей сидел на параде? Что, не знал, что нас там в Иловайске добивают чем могут и как могут? Да ему плевать на это было — главное показать свои блестящие зубы. И вот почему сейчас Гелетея не отправят на передовую? Пускай с автоматом отбивает то, что жизнью и кровью отбивали наши побратимы, а он просто взял и отдал врагу — нашу родную землю.

И вот еще в чем вопрос: в приказе о моей командировке нет информации, что я был в Иловайске, Попасной, Лисичанске. В ней указали такие города, где мы были проездом. А чего не написать о наших заслугах, что батальон «Донбасс» со спецназом взяли Попасную? Почему не пишется, что «Донбасс» с 24-й (отдельной мехбригадой. — Ред.) брал Лисичанск? Чего не говорят, что мы с «Днепром» взяли половину Иловайска — до 150 человек взяли половину 60-тысячного города? Скажите, кто после Иловайска взял хотя бы одно село. Десять дней мы стояли и кричали Вооруженным Силам, чтобы они подтянулись. Почему не пришли?

— Почему?

— Я не знаю. Может, потому что кто-то находится не на своих должностях. Сепары своих мародеров стреляют. Нам нельзя. Расстреливают на месте и своих военных предателей. А нам нельзя. Почему? Почему нельзя так поступить с Гелетеем. Прямо на Крещатике. Сколько жизней он положил! Не мог! Так какой он министр обороны? Кум. Так выпивайте с этим кумом вместе. И мы знаем только официальные цифры погибших. А есть же неофициальные. Ребята и сейчас лежат по посадкам. Почему генерал Литвин до сих пор не съел свои погоны? Почему его детям в глаза никто не плюет?

Некоторые ребята от Иловайска не получают зарплату и удостоверения участника АТО, некоторые без ног-рук-пальцев ездят за волонтерские деньги на лечение и реабилитацию. Вот кто-то из журналистов сказал, что меня в госпитале уже ждут. Никто не ждет. Я никак не могу получить направление на медицинскую комиссию. Так чтобы лечится, я еще не могу узнать, с чего начать.

Я спрашиваю, где наши представления на награждение. Слышу в ответ: лежит у начальника Нацгвардии. Год уже?! Времени нет? Так что, должен найтись тот, кто придет и сделает так, чтобы время появилось. Отдайте ребятам их награды! Ребята шли воевать не за президента или министров, а за государство, за его целостность. Они заработали свои награды. А это непросто — никто не напишет представление просто так, его свои же порвут на куски. Один уже одел значок за Иловайск — мародер и вор с позывным «Сват». Он забирал передачи для военных себе. Я принимал участие в 90% боев «Донбасса», и его не видел. В остальных 10% его тоже никто не видел. Он заместитель Семенченко. Это он заблокировал один обмен, со словами: «Семерка сам виноват, пусть выпутывается как знает». Вот я ему хочу ноги бантиком завязать за такие слова. Вы бы видели, что о нем на стенах в СИЗО Донецка написано!..

Продолжение следует…


Источник: http://glavred.info/zhizn/boec-donbassa-dmitriy-kulish-pochemu-posle-ilovayska-general-litvin-ne-sel-svoi-pogony-324192.html

3D визуализация и дизайн

Бойцы «Торнадо» — Шустеру: «Пока мы пять часов ждали обещанный Вами эфир, наших людей пытали!»

Бойцы расформированной недавно роты МВД «Торнадо» на видео обратились к Саввику Шустеру, упрекнув его в том, что у него на передаче нет никакой свободы слова.

55913704551b6_tornado(2)

Бойцы спецподразделения «Торнадо» прождали обещанного программой «Шустер LIVE» прямого эфира пять часов. В эфир их так и не включили. В связи с этим бойцы и поддерживающие их активисты записали видеообращение, передает Joinfo.ua.

«Мы сняли на наше видеообращение. В Украине нет свободы слова, все журналисты продажны. Услышьте нас через интернет, вы должны знать правду! Люди прождали обещанного эфира пять часов, но слова нам так никто и не дал. Вместо этого дали слово военному прокурору Матиосу. Но мы не смогли сказать в свою защиту ничего!», — сказали бойцы подразделения.

Они так же рассказали, каким пыткам подвергали следователи на допросах тех бойцов «Торнадо», которые добровольно по повестке приехали давать показания.

Подробное обращение смотрите на видео.


 

Напомним, как завлял глава Луганской ОВГА Геннадий Москаль, добровольцев «Торнадо» обвиняют в подготовке убийства главы ГУМВД в Луганской области.

Джерело: http://joinfo.ua/sociaty/1101797_Boytsi-Tornado—Shusteru-Poka-pyat-chasov-zhdali.html

3D визуализация и дизайн

Конституляція?

120006

«У проведення місцевих виборів на окупованих територіях ніби ніхто не вірить. Але майже всі до цього готуються…» Схожу фразу минулого тижня почув від трьох дуже різних політиків. Події останніх днів переконують: сумніви моїх співрозмовників обґрунтовані. Різке прискорення, надане конституційній реформі, частково це підтверджує. Лише на перший погляд, ідеться про непов’язані між собою явища. Повертаючись до ненадрукованого Уперше про реальність проведення місцевої кампанії на неконтрольованих Києвом територіях (але під його егідою) почали говорити в середині травня. Після візиту Вікторії Нуланд, яка зазирнула в українську столицю після сочинської зустрічі з Путіним. Під час зустрічей із нашими політиками офіційна посланниця Держдепу не тільки ритуально закликала дотримуватися Мінських домовленостей і так само ритуально нагадувала про обіцянки Києва конституційно закріпити децентралізацію, а й ненав’язливо рекомендувала охопити майбутніми місцевими виборами бунтівні території. Як розповів учасник однієї із зустрічей, на ввічливий докір про нереалістичність такого сценарію висока американська гостя з усмішкою відповіла: «Шукайте сильні фігури, здатні виграти там кампанію…» Інший політик запевняв, що пані Нуланд називала вільний доступ будь-яких ЗМІ та наявність іноземних спостерігачів достатніми умовами для волевиявлення у де-факто окупованих регіонах. За словами нашого джерела, проведення місцевих виборів на цих територіях, на думку представника американської адміністрації, має служити, з одного боку, демонстрацією доброї волі Києва, готовності йти на компроміси, гнучкості та реалістичності (що можуть високо оцінити західні партнери). З іншого — стало б реальним кроком до деескалації та мирної реінтеграції відторгнених територій. Співрозмовники офіційного уповноваженого Держдепу у справах Європи та Євразії були трохи здивовані. Досі таку риторику їм доводилося чути переважно від ряду європейських політиків і чиновників. Ваш покірний слуга був здивований трохи менше. У грудні 2013-го мені довелося стати мимовільним свідком спілкування пані Нуланд із вузькою групою формальних лідерів Євромайдану в Будинку профспілок. Почуте там дозволяє з особливою іронією ставитися до розмов про роль США та особливу роль Нуланд у відомих подіях. Тоді здивованим, сповненим революційного духу вождям гостя так само докладно розповідала про гнучкість, реалістичність і відповідальність. М’яко впаковуючи гранично жорсткі формулювання. Закликаючи до перемовин із Януковичем, до поступок, формування спільного уряду. Чемно рекомендуючи, по змозі, докласти всіх необхідних зусиль до розпуску Майдану. І настійно закликаючи не робити різких рухів і зробити все можливе, аби уникнути загострення. Нуланд заявила, що Янукович пообіцяв їй не застосовувати силу, й хотіла почути таку саму обіцянку від керівників опозиції. По завершенні розмови я обмінявся думками з практично всіма вітчизняними учасниками зустрічі. І тільки один повністю підтримав сказане Нуланд. Угадайте, хто? Правильно, Петро Порошенко. Майбутній президент миру. Цікава деталь. Зустріч відбулася ввечері 10 грудня. А вночі була перша спроба зачистити Майдан. І вже вдень 11-го миротворець Нуланд роздавала горезвісні «печеньки». Які насправді були бутербродами. І наділяла вона ним не тільки мітингувальників, а й бійців ВВ. Та хто про це пам’ятає? І хто знає про описану мною зустріч? Два тижні тому, коментуючи нинішню ситуацію в Україні, Нуланд сказала: «Ситуація може бути вирішена за день, тиждень, місяць одним правильним рішенням». Думаю, що знаю одну людину, котра з нею погодиться. Ніч перед іспитом Конституційну комісію президент створив своїм указом ще в березні. Робочу групу з підготовки проекту змін Основного Закону, які стосуються децентралізації, голова КК Володимир Гройсман назвав пріоритетною. Результатів роботи саме цієї групи очікували в першу чергу, оскільки Київ узяв на себе відповідні зобов’язання в Мінську. Спікер парламенту і за сумісництвом головний «комісар» обіцяв, що основну роботу буде завершено чи не в травні. До минулого тижня група збиралася…один раз. Заплановані засідання неодноразово переносилися. 17 червня групу зібрали в екстреному порядку, запропонувавши оперативно узгодити…вже підготовлений проект. На запитання одного із членів КК: «Ким підготовлений?» — Володимир Гройсман відповів просто: «Секретаріатом групи». Ким конкретно й коли, залишилося за кадром. Члени групи — відомі політики й авторитетні юристи — висловили стримане невдоволення і оперативно розпочали обговорення НЕ НИМИ розробленого проекту. ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ, на хвилиночку. Поспіх був зрозумілий. Треба було встигнути до наперед оголошених термінів, проект мав потрапити у Венеціанську комісію, висновок якої ми зобов’язалися отримати і яка збиралася 19 червня. Члени групи висловили свої зауваження стосовно, зокрема, невиправданої концентрації повноважень глави держави, що не в’язалося з самим поняттям «децентралізація». Зауваження обіцяли врахувати. Але вже через два дні «венеціанці» неймовірно оперативно оприлюднили свій висновок (зазвичай розгляд таких документів у них забирає тижнів два, як мінімум). Що навело на думку: консультативний орган із конституційного права при Раді Європи був учасником гри, правил якої не знали члени вітчизняної Конституційної комісії. Ніхто з них до пуття не міг пояснити, який саме документ повіз у Венецію Володимир Гройсман, що офіційно презентував проект. Які конкретно зауваження, озвучені 17-го, було внесено в документ, а які — ні, і чому. Хтось обурювався стримано, хтось (як віце-спікер Оксана Сироїд) гучно й публічно. Проект уже має висновок європейської ВК, але при цьому не був затверджений ні вітчизняною КК, ні навіть профільною робочою групою. Це до розмови про його легітимність на той момент і про максимальне врахування думок авторитетних експертів та широке громадське обговорення, обіцяне офіційними особами, починаючи з президента. Увечері 25 червня робочу групу КК з децентралізації зібрали ще раз. Запропонували обговорити свіжу версію проекту, яка враховує зауваження Венеціанської комісії. Обговорювали довго. Вранці 26-го зібралися ще раз. Щоб на засідання Конституційної комісії відправити повністю узгоджений документ. Розроблений, по суті, за лічені дні після тривалого непояснимого простою. Студентська ніч перед іспитом. Тільки іспит надто вже відповідальний. В п’ятницю, 26 червня, КК вже схвалила проект. Аби на День Конституції глава держави міг урочисто оголосити про передачу документа в Раду. Після чого проект повинен до кінця літа отримати попереднє схвалення парламенту (спікер передбачливо запропонував відмовитися від канікул із такого приводу), потім — обов’язковий висновок Конституційного суду, і восени Рада має вийти на підсумкові 300 голосів. У такому разі влада не вибивається з графіка і встигає виконувати обіцянки щодо конституційно закріпленої децентралізації, взяті в Мінську. Але був ще один привід поспішати. Деякі конституційні новації потрібно було встигнути озвучити до старту місцевої кампанії. Два в одному Приблизно з травня багато відомих політиків, а також особи, так чи інакше залучені в конституційний процес, звернули увагу на дві обставини. По-перше, західні дипломати і єврочиновники дедалі частіше стали говорити про конституційну децентралізацію у прив’язці до можливих місцевих виборів на окупованих територіях. Про які раніше говорили, швидше, як про теоретично можливі, ніж практично здійсненні. По-друге, особи, котрі раніше не дозволяли собі яскраво вираженої політичної заангажованості, у приватних розмовах стали висувати пропозиції, не відповідні їхньому статусу. Зокрема, голова Венеціанської комісії Джанні Букіккіо і секретар ВК Томас Маркет висловлювали побажання, щоб особливий статус неконтрольованих Києвом територій був закріплений не тільки у спеціальному законі, а й у Конституції. Дедалі частіше на користь мирного врегулювання проблеми Донбасу шляхом конституційно закріпленої децентралізації почав висловлюватися генсек Ради Європи Турбьорн Ягланд. По суті, Київ, і насамперед президент стали заручниками власної надмірної зговірливості. Не розробивши чіткого плану вирішення конфлікту, не бажаючи воювати й не вміючи добиватися миру, Україна йшла на повідку в західних партнерів, які не мали іншого плану врегулювання, крім затвердженого в Мінську. Ідучи на поступки і беручи непід’ємні зобов’язання, Київ загнав себе в пастку. Закон про особливий порядок місцевого самоврядування, зобов’язання надати широкі повноваження неконтрольованим територіям, обіцянка в конкретні терміни провести конституційну децентралізацію зробили владу України уразливою. Якщо раніше Київ міг спертися бодай на теоретичну підтримку партнерів і обіцяв реалізувати свої обіцянки тільки після того, як протилежна сторона виконає свою частину зобов’язань, то сьогодні Захід дедалі частіше наполягає, аби Київ ішов назустріч, не чекаючи кроків у відповідь. Днями Леонід Кучма заявив, що глава німецького МЗС Франк-Вальтер Штайнмаєр переконував Україну першою піти на поступки: «Ви давайте, українці, зробіть вибори на цих територіях, змініть Конституцію, а ті поступово теж зміняться». Чи не правда, дуже схоже на аргументи Нуланд, наведені вище? За нашою інформацією (підтвердженою іншими ЗМІ), переконував українську владу надати Донбасові спеціальний статус, не чекаючи виконання «ДНР»—»ЛНР» Мінських домовленостей, єврокомісар Йоханнес Ган. Європейський Союз у листі «Європейській правді» підтвердив, що справді виходив на Київ із такими пропозиціями. Європа, а віднедавна й Сполучені Штати, судячи з усього, не бачать у недалекому майбутньому іншого виходу з ситуації, що склалася, ніж той, котрий запропонований Мінськими угодами. У конституційній децентралізації вони бачать шлях локалізації, заморожування конфлікту, що дозволить на певний час звільнитися від головного болю з приводу України. Не думаю, що Петра Порошенка тішить перспектива фактичного узаконення бандитської влади частини Донбасу, надання їм бюджетного фінансування, збереження російського контролю над цією територією. Але, цілком імовірно, у нього немає іншого виходу. У першому, робочому варіанті змін до Конституції «особливий статус» неконтрольованих територій взагалі не фігурував. Потім (у травні) було запропоновано внести зміни в 92-гу статтю Основного Закону, відповідно до якої особливості статусу будь-яких адміністративно-територіальних одиниць визначаються законом. Однак із проекту, посланого на експертизу у Венеціанську комісію, цю норму було викреслено, що не залишилося поза увагою ВК. У своєму висновку вона запропонувала, щоб особливі умови для деяких категорій адміністративно-територіальних одиниць визначалися законом. Дехто вважає, що тут «венеціанці» трохи вийшли за межі своєї компетенції, запропонувавши політичне рішення замість правового. Ідучи назустріч побажанням Венеціанської комісії, робоча група з підготовки змін до Конституції 25 червня запропонувала дозволити визначати особливості статусу територіально-адміністративних одиниць законом, підкресливши при цьому, що для прийняття такого нормативного акта потрібно не менше двох третіх голосів від конституційного складу парламенту. Очевидці стверджують, що присутній на засіданні робочої групи перший заступник голови адміністрації президента Віталій Ковальчук запропонував вписати у текст змін до Конституції назви конкретних територій, нібито посилаючись при цьому на зобов’язання, закріплені Мінськими угодами. Однак ця пропозиція на початках не була зустрінута з розумінням. Глава Конституційної комісії Володимир Гройсман заявив, що знайдена формула оптимальна. Однак учора (як видно з тексту конституційних змін, що потрапив у наше розпорядження) норма про особливий статус: — перекочувала з 92-ї статті у Перехідні положення; — втратила запобіжник у вигляді обов’язкових 2/3 голосів, поданих за закон; — «збагатилася» конкретною згадкою про райони Донецької та Луганської областей. Нездатний на власну ініціативу і позбавлений належної зовнішньої підтримки Петро Порошенко, судячи з усього, уже в травні зрозумів, що конституційні зміни, які передбачають надання ширших прав регіонам та особливих прав — неконтрольованим територіям, неминучі. Відмова від цього зобов’язання могла позбавити його будь-якої допомоги з боку Заходу, який добряче втомився від українського питання. Намагаючись мінімізувати можливі втрати, Петро Олексійович спробував витребувати додаткові повноваження. Зокрема, відправлений у Венеціанську комісію проект змін у Конституцію передбачав: — право президента достроково припиняти повноваження виборних місцевих органів влади з можливістю введення прямого президентського правління (шляхом призначення спеціального уповноваженого) терміном на один рік; — право президента звільняти уповноваженого представника держави в регіоні (префекта) без подання уряду; — право президента скасовувати рішення префектів у разі порушення ними Конституції та законів. Однак глава держави і в цьому успіху не досяг. Венеціанська комісія звернула увагу на його невигадливі спроби по змозі зберегти контроль над регіонами і настійно рекомендувала ліквідувати правові надмірності. Що переважно й було зроблено під час двох засідань робочої групи. Фіксація виборами Перша частина західного плану з «умиротворення Донбасу» майже виконана, — конституційний процес запущено. Тепер слід очікувати реалізації другої частини — проведення місцевих виборів під егідою Києва на неконтрольованих територіях. Прикметно, що кілька днів тому представники ОБСЄ (до того) досить туманно говорили про можливості делегування спостерігачів на вибори на окупованих територіях, тепер зголосилися зробити це. Директор Бюро демократичних інститутів і прав людини (ОБСЄ) Міхаель Лінк оголосив, що його структура може надати необхідну допомогу для організації проведення та моніторингу місцевих виборів у регіонах, неконтрольованих Києвом. Цілком очевидно, що прискорення конституційної реформи було надане Україні ззовні. Оперативність Венеціанської комісії та зговірливість ОБСЄ — свідчення цього. За деякими даними, версія закону про особливості застосування закону про місцеві вибори на неконтрольованій Києвом території пишеться за межами України. Захід, мабуть, квапиться закапсулювати наші проблеми, залишивши Київ сам на сам із його бідами, і, принаймні на певний час, забути про нас. Логіка проста: особливий статус територій буде закріплений у Конституції. Набрання цим законом чинності прямо пов’язане з проведенням на неконтрольованих територіях місцевих виборів. Саме до цього схилятимуть Київ сьогодні і Брюссель, і Берлін, і, судячи з усього, Вашингтон. Не кажучи вже про Москву. Для Кремля таке вирішення питання є очевидним благом. Оскільки воно відкриває шлях до можливого зняття санкцій. Але це лише один із призів… Для Києва ж такий варіант — найгірший з усіх можливих. Легітимація бандитської влади, додатковий бюджетний тягар, узаконення постійно тліючого осередку напруженості всередині країни — не найкращий шлях для держави, котра переживає надзвичайно жорстоку економічну й соціальну кризу. Але без цих поступок Київ, судячи з усього, не отримає навіть ту фінансову допомогу, яка обіцяна йому Заходом і без якої економіка може впасти. Додатковим приводом до надмірної зговірливості Києва став фактичний тупик, куди зайшли учасники переговірної групи в Мінську. Позиція ОБСЄ у багатьох питаннях практично збігається з позицією Росії. А про самостійність позиції «ДНР»—»ЛНР» говорити смішно. Надмірну «гнучкість» Києва підтверджує його готовність «демілітаризувати» Широкине. Саме українська влада наполягає на «вільному» статусі цієї території. Наполягає Київ, але, на жаль, явно з чужого голосу. Що бойовики не вийдуть із Широкиного й отримають вигідний плацдарм для атаки на Маріуполь — очевидно. Надія на те, що Київ виявить необхідну ініціативу і примусить Захід та Москву враховувати свої інтереси, слабка, проте ще залишається. Про організаційну слабкість влади свідчить хоча б те, що Банкова не забезпечила належної комунікації керівників різних груп, задіяних у Мінських переговорах. Внаслідок чого системного прогресу в цих переговорах не спостерігається. Більшість експертів упевнені, що прийнятий учора переважною більшістю голосів членів конституційної комісії проект змін до Конституції буде схвалений Верховною Радою до кінця літа й досить швидко отримає позитивний відгук Конституційного суду та повторне схвалення Венеціанської комісії. Набагато складніше буде знайти 300 голосів для остаточного затвердження конституційного коректування і переконати значну частину депутатів узаконити проведення місцевих виборів на окупованих територіях Донбасу до виконання протилежною стороною всіх умов Мінських угод. Імовірність того, що «план мирного врегулювання» за західно-російським рецептом буде зірваний, зберігається. Тим більше що економічні, іміджеві, репутаційні, психологічні й політичні втрати — очевидні. Легалізація сепаратистів на Донбасі серйозно послабить довіру до влади, призведе до загострення внутрішніх суперечностей і створить оптимальні умови для подальшого розхитування ситуації зсередини. Буде створено небезпечний прецедент, здатний надихнути сепаратистів інших регіонів. Буде дуже важко пояснити, за що пролито стільки крові. Це виглядатиме приниженням. Як правильно зазначив хтось із політиків, «ми запускаємо заразу в дім». Повторимося: з початку взявши непід’ємні зобов’язання, не нав’язуючи власної ініціативи і власного порядку денного, влада опинилася у своєрідному політичному тупику. І навіть та частина депутатського корпусу, яка усвідомлює згубність рішень, що відкривають шлях до узаконення войовничого сепаратизму, швидше за все, може проголосувати і за зміни до Конституції, і за можливість проведення місцевих виборів на окупованих територіях, і за набрання чинності законом про особливий порядок місцевого самоврядування на окремих територіях Донецької та Луганської областей. Швидше за все, це відбудеться так само, як відбувалося раніше: ескалація конфлікту, загроза чергової воєнної поразки — і чергова поступка, як «єдино можливий» спосіб досягнення «миру». Знову будуть популярні розмови про необхідність зібратися на силах, зміцнити армію, провести життєво важливі реформи тощо. Дедалі частіші заяви західних політиків, чиновників, військових та дипломатів про можливий масштабний наступ сепаратистів, підтримуваних Росією, а також про порушення Києвом Мінських домовленостей (про припинення вогню та відведення важкого озброєння) наводять саме на цю думку. Мінська-3, швидше за все, не буде. У Берліні, Вашингтоні, Москві, Брюсселі та Києві вже визнають, що цей шлях — тупиковий. Центр відповідальності переноситься в Київ. Нас примушують сьогодні створювати собі додаткові труднощі, аби завтра героїчно їх долати.


Більше читайте тут: http://gazeta.dt.ua/internal/konstitulyaciya-_.html

1 2 3 4 5 17