“Подивіться на кар’єру Яценюка. Який він новий політик?” – Саша Боровик
Ви вже півроку працюєте в нашій країні. Що заважає Україні рухатися вперед?
– В Україні дуже багато мікромененджменту. У великі корпорації, наприклад, беруть розумних людей, але не для того, щоб вказувати їм, що робити. Вони самі мають показати, що треба зробити це і це. Якось я був на зустрічі із прем’єром Арсенієм Яценюком. Він про різне говорив. Мене здивувало, як тяжко йому бути на рівні стратега. Яценюк почав говорити про стратегію в якійсь сфері, побув там 25 секунд і одразу опустився на рівень тактика. Мовляв, тут треба зробити якісь маленькі речі. А де ж стратегічні рішення?
Саакашвілі працює інакше?
– Він каже: “Саша, подивись на інфраструктуру Бессарабії”. Через два дні перепитує: “А що з мостами через лиман?”. Він же не сказав мені, щоб я звернув увагу саме на мости. Мені поставили завдання, і я вже сам вирішую, що є важливим, а що ні.
Наші політики самі ставлять конкретне завдання: зроби оте й оте. Після цього працівник вже не аналізуватиме проблему глобально. Але ж політик чи керівник, який сидить високо, не знає, що відбувається внизу в регіонах. Його підопічні мають розібратися у проблемі самі та доповісти начальнику.
Міністр фінансів Наталя Яресько зараз домовляється із кредиторами реструктуризувати зовнішній борг України. За яких умов їй це вдасться?
– Якщо Україна скаже, що не може платити, прийдуть інвестори і дивитимуться, що ж ми маємо. Поляки, наприклад, колись сказали, що можуть дати 50 центів за долар. Так домовились із кредиторами. Аргументували це тим, що “от у нас нова влада, партія “Солідарність”, ми не маємо відповідати за борги попередньої політичної влади”.
Українці назагал говорять так само, але у міністерстві економіки, наприклад, досі висять портрети людей, які були міністрами економіки увесь попередній час. Багато з них залишаються і зараз в українській політиці. Вони що, нові? Подивіться на кар’єру Яценюка. Який він новий політик? Він вже 18-15 років у політиці.
Наталія Яресько нова людина, Айварас Абромавичус.
– Так, але нових людей всього кілька. А в польській “Солідарності” всі були новими!
Європа недостатньо кредитує Україну, даючи нам лише 10 мільярдів доларів кредиту на рік? Бо Польщі та Греції, приміром, на рік дають щонайменше по 50-70 мільярдів євро.
– На одній із конфренцій прем’єр-міністр теж казав європейцям, що “от ви Греції дали 400 мільярдів, а нам дали тільки 26. А ми – країна, у якій зараз війна”. Йому відповіли: “Ви не є європейська унія і не маєте права вказувати нам, що робити”. А якби прем’єр сказав: “Давайте сядемо і разом подумаємо, що нам зробити, аби ми теж стали частиною європейського процесу. Потрібно вести діалог, домовлятися”. Європейці й самі кажуть, що можуть дати гроші, але не бачать, хто в Україні може їх правильно використати.
Зараз в Одесі є один проект Європейського Союзу на 6 мільйонів, але через українську бюрократію ми не можемо дістати звідти навіть мільйон. І так вже три роки. Хто за таких умов дасть нам 400 мільярдів?
На одній з донорських конференцій у Києві я сказав прем’єру, що Україна має відзвітувати Європі за гроші, які ми від них уже отримали. Він відповів: “Ми не будемо перед ними звітувати. Ми за них воюємо”.
Український істеблішмент має такий менталітет, що нам всі винні, бо ми за когось воюємо. Насправді нам ніхто нічого не винен. Якщо Європа побачить, що ми – справжні партнери, і нам можна вірити, що Україна здійснює реформи так, як нам радять, – гроші від них підуть. За великим рахунком, ми зараз воюємо за себе, бо всі 25 років ми були занадто олігархізовані та корумповані.
Українські політики справді просять гроші в Заходу “в обмін” на спокій європейців.
– Те, що ми захищаємо Європу, не може бути першим аргументом. Захід не бере це до уваги, бо може захистити себе сам. 25 років тому російські танки вже були в Празі та Східному Берліні. Звісно, що Захід вже не хоче бачити їх там, але війна на Сході України від них дуже далеко. Російські танки зараз ще на більшій відстані, ніж були 100 років тому.
Проблема в тому, що Європа дає поради, але до них тут не дослухаються. Тому вони кажуть: “Ми не воюємо одним фронтом. Ви нас не слухаєте, робите, що самі вважаєте за потрібне. Отже, ви окремо”. Як тільки почнемо дослухатися — все зміниться.
Ви зізналися, що вчилися у виші КДБ, і це викликало чималий резонанс серед українців.
– Я там вчився, але я жодного дня не працював на систему. На перших курсах мене вчили ті самі професори, що викладали й у інших цивільних вишах. Там давали дуже добру освіту. Після трьох років навчання я розмовляв англійською так, що коли приїхав у Прагу, – всі думали, що з англомовної країни. Я знав англійську, право і розумів, як працює суспільство.
А коли на четвертому курсі мали початися спеціальні науки про агентурну справу — я втік. У тій системі я не працював жодного дня. Знаю багатьох людей, які втекли і більше ніколи не поверталися. Цікаво, що відтоді до мене так ніхто й не підходив. Відбувся розвал Союзу, росіяни не довіряли українцям, і навпаки. Тому всіх українців відпустили.
Іванна Мусієнко