Місяць: Липень 2015

Степа́н Андрі́йович Банде́ра (1 січня 1909, Старий Угринів, тепер Калуського району Івано-Франківської області — 15 жовтня 1959, Мюнхен, ФРН) — український політичний діяч, ідеолог і теоретик українського націоналістичного руху ХХ століття, після розколу Організації українських націоналістів — голова Проводу ОУН-Б.

Степан Бандера і Ярослав Стецько були авторами Акту проголошення Української Держави 30 червня 1941 року. 5 липня 1941 року Бандеру помістили під домашній арешт, а з 15 вересня 1941 року — в центральну Берлінську тюрму. З початку 1942 року по серпень 1944 року перебував у концтаборі Заксенгаузен в бункері «Целленбау». У вересні 1944 року його звільнили і запропонували участь в керівництві антирадянського збройного руху в тилу Червоної армії, однак Бандера відхилив пропозицію і на співпрацю не погодився.

Радянський уряд уповноважив КДБ вчинити вбивство Степана Бандери в Мюнхені, ФРН. Це здійснив радянський агент Богдан Сташинський 15 жовтня 1959 року.

Оцінки Степана Бандери вкрай полярні. Він користується великою популярністю, головним чином, серед жителів Західної України — після розпаду СРСР для багатьох західних українців його ім’я стало символом боротьби за незалежність України. У свою чергу, серед жителів Східної України, а також Польщі та Росії є такі, що ставляться до нього негативно, звинувачуючи у фашизмі, тероризмі, радикальному націоналізмі і колабораціонізмі. Поняття «бандерівці», похідне від його прізвища, поступово стало загальним і застосовним до всіх українських націоналістів, незалежно від їхнього ставлення до Бандери.

Родина

Батько — Андрій Бандера, греко-католицький священик, був у той час парохом в селі Старий Угринів. Походив із міста Стрий.

Мати — Мирослава Бандера, походила зі старої священицької родини Глодзінських (була донькою греко-католицького священика з села Старий Угринів).

Діти — Наталя (1941–1985), Андрій (1944 — 9 липня 1984), Леся (1947–2011)

Внучки — Богдана, Олена.

Онук — Степан Андрійович Бандера (1969), народився у Вінніпезі (Канада), має диплом Колумбійського університету. Нині працює журналістом, як і його батько, котрий видавав у Канаді англомовну газету Ukrainian Echo.

Збереглася детальна автобіографія Степана Бандери.

Дитячі роки (1909–1927)

Дитинство Степан провів в Старому Угринові, в домі своїх батьків і дідів, виростаючи в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень. Фронти Першої світової війни чотири рази в 1914–1915 і 1917 роках пересувалися через його рідне село. Літом 1917 року жителі Галичини стали свідками проявів національно-революційних зрушень та революції в армії царської Росії. У своїй автобіографії Степан Бандера згадує також про «велику різницю між українськими та московськими військовими частинами».

З самого дитинства С. Бандера був свідком відродження і будови української держави. З листопада 1918 р. його батько був послом до парламенту Західньо-Української Народньої Республіки — Української Національної Ради в Станіславі і брав активну участь у формуванні державного життя в Калущині.

У вересні, або жовтні 1919 року Степан Бандера вступив до української гімназії в Стрию, де вчився до 1927 року. В третьому класі (від 1922 р.) він стає учасником Пласту; у Стрию був у 5-му пластовому курені імені князя Ярослава Осмомисла, а після закінчення гімназії — в 2-му курені старших пластунів «Загін Червона Калина».

Весною 1922 р. від туберкульозу горла помирає його мати.

Юність (1927–1934)

У середині 1927 року Бандера успішно склав випускні іспити в гімназії і вирішив поступати в Українську господарську академію в Подебрадах (Чехословаччина), проте польська влада відмовила в наданні молодій людині закордонного паспорта, і він був змушений на рік залишитися в Старому Угринові. У 1927–1928 роках Степан Бандера займався культурно-освітньою та господарською діяльністю в рідному селі (працював у читальні «Просвіти», провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство «Луг» і належав до засновників кооперативів). При цьому керував організаційно-вишкільною роботою по лінії підпільної УВО в довколишніх селах.

У вересні 1928 року він переїхав до Львова і тут записався на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи, де вчився до 1933 року. Перед дипломним іспитом через політичну діяльність його було арештовано і ув’язнено.

У студентські роки брав активну участь в організованому українському національному житті. Був членом українського товариства студентів політехніки «Основа» та членом управи Кружка студентів-рільників. Деякий час працював в бюро товариства Сільський Господар, що займався розвитком агрокультури на західних українських землях. З товариством «Просвіта» їздив по неділях та святах в поїздки в довколишні села Львівщини з доповідями та на допомогу в організації інших подій. У ділянці молодіжних і спортивно-руханкових організацій був активним передусім у Пласті, як член 2-го куреня старших пластунів «Загін Червона Калина», в Українському Студентському Спортовому Клубі (УССК), а деякий час теж у товариствах «Сокіл-Батько» і «Луг» у Львові. Займався бігом, плаванням, лещатарством, мандрівництвом. У вільний час залюбки грав у шахи, крім того співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не палив і не вживав алкоголю.

У 1932–1933 рр. виконував функцію заступника крайового провідника, а в середині 1933 р. був призначений крайовим провідником ОУН і крайового коменданта УВО на ЗУЗ. В липні 1932 р. Бандера з кількома іншими делегатами від КЕ ОУН на ЗУЗ брав участь у Конференції ОУН у Празі (так звана Віденська Конференція, яка була найважливішим збором ОУН після установчого конгресу). У 1933 р. брав участь в конференціях в Берліні і в Гданську.

Під керівництвом Бандери ОУН відходить від експропріаційних акцій і починає серію каральних акцій проти представників польської окупаційної влади. У цей період ОУНівцями було здійснено три політичних вбивства, що отримали значний розголос — шкільного куратора Гадомського, звинувачуваного у нищенні поляками українського шкільництва та полонізації, працівника ГПУ Олексія Майлова як протест проти Голодомору в Україні та вбивство міністра внутрішніх справ Перацького, за якого польська влада провела криваві акції «пацифікації» (умиротворення) українців. Степан Бандера здійснював загальне керівництво замахами на Майлова і Перацького.

В ув’язненні. Вихід із в’язниці (1936–1939)

У червні 1934 року був ув’язнений польською поліцією і перебував під слідством у в’язницях Львова, Кракова й Варшави до кінця 1935 року. З 18 листопада 1935 до 13 січня 1936 проходив Варшавський процес, на якому Бандера, разом з 11 іншими обвинуваченими, був суджений за приналежність до ОУН та за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Бандеру засудили до смертної кари, яку замінено на довічне ув’язнення. Після того він сидів у в’язницях «Święty Krzyż» («Святий Хрест») коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Бересті до вересня 1939 року. 13 вересня, коли положення польських військ на тому відтинку стало критичним, в’язнична адміністрація і сторожа поспішно евакуювалися, в’язні вийшли на волю.

У першій половині січня 1940 року Бандера прибув до Італії. Був у Римі, де станицею ОУН керував професор Євген Онацький. Там він зустрівся з своїм братом Олександром, який жив у Римі від 1933–1934, студіював і захистив докторат з політично-економічних наук, одружився і працював у нашій місцевій станиці.

Друга світова війна

Після вбивства радянським агентом Судоплатовим Євгена Коновальця Провід ОУН очолив полковник Андрій Мельник, соратник Коновальця з часів боротьби УНР та спільної праці в лавах УВО. У серпні 1939 року в Римі відбувся другий Великий Збір Українських Націоналістів, який офіційно затвердив Андрія Мельника на посаді голови ПУН. Проте група молодих націоналістів на чолі з Степаном Бандерою, яка після окупації Польщі Німеччиною повернулася з тюрем і була відірвана від діяльності Організації, почала домагатися від ПУН та його голови полковника Андрія Мельника зміни вичікувальної тактики ОУН, а також усунення з ПУН кількох його членів. Конфлікт набрав гострих форм і призвів до розколу. У лютому 1940 року утворився «Революційний Провід ОУН» на чолі з Бандерою.

Через рік Революційний Провід скликав II Великий Збір ОУН, на якому одностайно обрано головою Проводу Степана Бандеру. Під його проводом ОУН-Б стає кипучою революційною організацією. Вона розбудовує організаційну мережу на Рідних Землях, творить похідні групи ОУН-Б з того членства, що було за кордоном, і в порозумінні з прихильними українській справі німецькими військовими колами творить український легіон та організує визвольну боротьбу, спільно з іншими поневоленими Москвою народами. Ця частина ОУН відома під назвою ОУН-революціонерів (ОУН-р) (пізніше — ОУН-СД, популярна назва бандерівці).

Перед вибухом німецько-радянської війни Бандера ініціює створення у Кракові Українського Національного Комітету для консолідації українських політичних сил до боротьби за державність.

Рішенням Проводу Організації 30 червня 1941 р. проголошено відновлення Української Держави у Львові. Ця подія стала спробою «поставити перед фактом» керівництво Третього Рейху та змусити визнати українську боротьбу. Проте Гітлер доручив своїй поліції негайно зліквідувати цю «змову українських самостійників». Німці заарештували Бандеру вже через кілька днів після акту проголошення віднови Української Держави — 5 липня 1941. Німецьким в’язнем був Степан Бандера до грудня 1944 р. Тоді звільнено його і кількох інших провідних членів ОУН з ув’язнення, пробуючи приєднати до своїх сил ОУН-Б і УПА, як союзника проти Москви. Тепер німецьку пропозицію Степан Бандера відкинув.

На Крайовій ширшій нараді Проводу ОУН-Б на Українських Землях у лютому 1945 р., що була трактована, як частина Великого Збору ОУН-Б, обрано нове Бюро Проводу в такому складі: Бандера, Шухевич, Стецько. Цей вибір підтвердила Конференція ЗЧ ОУН-Б 1947 р. і тоді Степан Бандера став знову Головою Проводу всієї ОУН-Б. Як Провідник ОУН-Б, Бандера у післявоєнний час вирішує далі продовжувати збройну боротьбу проти Москви. Він інтенсивно організує крайовий зв’язок і бойові групи ОУН-Б, які втримують контакт з Краєм постійно аж до його смерті.

У 1948 році в Закордонних Частинах ОУН-Б утворюється опозиція, якій Степан Бандера протиставився в площині ідейній, організаційній і політичній. Він категорично виступає проти ідей демократизації ОУН та відмови від авторитарних, тоталітарних методів у її діяльності. Посилаючись на твердження опозиції, що ідеологія і програма ОУН не витримали проби життя в зустрічі з настроями цілого українського народу, Бандера заперечив її погляди як невірні і на тому тлі розвинув теорію подвійної політичної програмовості ОУН — одна програма, за його твердженням, мала б бути призначена для членства і прихильників націоналізму, а друга для сторонніх чинників. Перша повинна бути основним вірую Руху і базою для виховання кадрів та в основному мала б залишитися незмінною незалежно від зовнішніх обставин. Бандера уважав, що таку програму ОУН вже створила, має її і вона не потребує ніяких змін ні доповнень. Друга програма повинна існувати для зовнішнього вжитку. Вона може мінятися залежно від обставин і міжнародного положення. Вона повинна узгляднювати передусім моменти тактики і їх широко пропагандивно використовувати.

У грудні 1950 р. Бандера пішов з посту Голови Проводу ЗЧ ОУН-Б. 22 серпня 1952 р. він пішов також з посту Голови Проводу всієї ОУН-Б. Але це його рішення не було, одначе, прийняте ніякою компетентною установою ОУН-Б і Бандера залишився надалі Провідником ОУН-Б до своєї смерті в 1959 році.

1955 р., відбулася 5-та Конференція ЗЧ ОУН-Б, яка наново вибрала Головою Проводу ЗЧ ОУН-Б Степана Бандеру і з того часу знову інтенсивно проведено роботу Організації.

Останні роки

Напруженими для сім’ї були повоєнні роки, адже радянські спецслужби полювали не лише за провідником національного руху, а й за його дітьми. Наприклад, до 1948 року сім’я шість разів змінюватиме місця проживання: Берлін, Інсбрук, Зеєфельд, Мюнхен, Гільдесгайм, Штарнберг. Зрештою, через необхідність дати доньці хорошу освіту, сім’я у 1954 році остаточно переїжджає до німецького міста Мюнхен (Баварія). Батьки намагались приховати від Наталки важливість персони її батька, щоб не наражати дівчинку на небезпеку. Спогади Наталки, доньки Степана Бандери, про той час:

Саме в Мюнхені Степан Бандера провів останні роки життя, проживаючи під паспортом на ім’я Штефан Попель. За однією з версій, паспорт залишився йому від львівського шахіста Стефана Попеля, який у 1944 р. покинув Україну, на поч. 1950-х років жив у Парижі, а в 1956 переїхав до США.

Вбивство

15 жовтня 1959 року в під’їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 (Kreittmayrstraße), в Мюнхені о 13:05 знайшли ще живого залитого кров’ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію. Два роки пізніше, 17 листопада 1961 р., німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський з наказу Шелепіна і Хрущова.

Після докладного слідства проти вбивці відбувся т. зв. «процес Сташинського» від 8 до 15 жовтня 1962 р. Присуд проголошено 19 жовтня — вбивцю засуджено на 8 років важкої в’язниці.

Німецький Верховний Суд у Карлсруе затвердив, що головним обвинуваченим у вбивстві Бандери є радянський уряд у Москві. В інтерв’ю російській газеті «Комсомольская правда», опублікованому у номері за 6 грудня 2005 року, колишній голова КДБ СРСР Володимир Крючков визнав що «убийство Степана Бандеры было одним из последних устранений КГБ насильственными методами нежелательных элементов».

20 жовтня 1959 року Степана Бандеру поховали на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф на 43 полі.

Трагічна доля рідних Степана Бандери

З початком окупації України нацистськими військами один із загонів опору очолив молодший брат Степана — Богдан. Він загинув 1942-го чи 1943-го року.

5 липня 1941 року у Кракові Степан Бандера був заарештований. За ним до Берліна поїхала дружина Ярослава (батько Ярослави похований на військовому кладовищі у Підгайцях, яке виникло обіч міського кладовища; на ньому поховано понад 200 вояків — жертв Першої світової та українсько-польської воєн) з тримісячною донькою Наталкою, щоб перебувати близько до чоловіка. Бандеру утримували спочатку у в’язниці, потім — у концтаборі Заксенгаузен (мав кращі умови, ніж інші в’язні), де він перебував до 1944 року. Братів Олександра (доктора політекономії) та Василя (випускника факультету філософії Львівського університету) у 1942 році вбили польські наглядачі-капо у концтаборі Аушвіц.

Андрія Михайловича Бандеру — батька Степана, було вбито радянською владою. Сестер Оксану та Марту-Марію у 1941 р. було заарештовано і заслано до Сибіру (Красноярський край). Керівництво СРСР десятиліттями не дозволяло їм повернутися до України — Марта-Марія Бандера померла на чужині у 1982 році, а літня Оксана Бандера повернулася на Батьківщину лише у 1989 році після майже 50 років життя у Сибіру. Вона померла 24 грудня 2008 року.

Ще одна сестра — Володимира — перебувала у радянських виправно-трудових таборах від 1946 по 1956 рік.

Вшанування пам’яті

Назви організацій, фільми, книги, поштові марки, смолоскипна хода, роки, премії

Прізвище «Бандера» стало одним із символів українського національно-визвольного руху XX сторіччя. Після проголошення незалежності багато молодіжних, політичних та громадських організацій названо на його честь. Одною з неформальних назв Львова є «Бандерштадт», тобто «місто Бандери». На Волині проводять музичний фестиваль «Бандерштат».

У 1995 році режисер Олесь Янчук зняв фільм «Атентат — Осіннє вбивство у Мюнхені» про повоєнну долю Степана Бандери та загонів УПА. Пізніше, у 2000 році вiн зняв фiльм «Нескорений». В обох фільмах роль Степана Бандери виконує Ярослав Мука.

Нідерландським письменником Рохіром ван Аарде був написаний роман «Замах», присвячений політичному вбивству Степана Бандери.

У проекті «Великі українці» провідник українського визвольного руху посів 3-є місце (261 247 голосів (16,12%) від загальної кількості людей, які взяли участь в голосуванні). Проект закінчився гучним скандалом: Бандера, якого представляв Вахтанг Кіпіані, був серед лідерів голосування, але став третім, тоді як на підтримку майбутнього переможця Ярослава Мудрого, якого представляв Дмитро Табачник, за деякими даними, в останній день голосування з 80 номерів приходило понад 100 смс щохвилини. Шеф-редактор проекту Вахтанг Кіпіані заявив, що результати голосування було сфальсифіковано, втім продюсер проекту Єгор Бенкендорф заперечив це. Ведуча проекту Ганна Гомонай висловила переконання, що слід провести службове розслідування у цій справі:

Пам’ятники

Пам’ятники Степану Бандері є у Львові (див. Пам’ятник Степану Бандері у Львові), Тернополі, Івано-Франківську, Дрогобичі, Здолбунові, Калуші, Теребовлі, Трускавці, Бережанах, Бучачі, Дублянах, Микитинцях, Самборі, Стрию, Бориславі, Заліщиках, Червонограді, Мостиськах, селах Козівка, Вербів, Грабівка та Середній Березів. У місті Турка в 2009 році закладено постамент для пам’ятника Степану Бандері.

Музеї

У світі діють 6 музеїв Степана Бандери:

• Музей Степана Бандери в Дублянах
• Музей-садиба Степана Бандери (Воля-Задеревацька)
• Історико-меморіальний музей Степана Бандери (Старий Угринів, вересень 1993
• Музей Степана Бандери (Ягільниця)
• Музей визвольної боротьби імені Степана Бандери (Лондон)
• Музей-садиба родини Бандерів (Стрий)

Вулиці

На честь Степана Бандери названий проспект у Тернополі та вулиці у Львові, Луцьку, Дубровиці, Рівному, Коломиї, Івано-Франківську, Червонограді, Дрогобичі, Стрию, Долині, Калуші, Ковелі, Володимирі-Волинському, Городенці, Ізяслав, Скольому, Шепетівці та в інших населених пунктах.

На початку своєї незалежності у столиці Чечні, в Грозному була Вулиця Степана Бандери. Після приходу до влади Рамзана Кадирова вулицю було перейменовано.

Герой України

Присвоєння звання

20 січня 2010 року, «за незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежну Українську державу», Президент України Віктор Ющенко присвоїв С.Бандері звання Герой України з удостоєнням ордена Держави (посмертно). 22 січня на урочистостях з нагоди Дня соборності в Національній опері глава держави зазначив, що «цього очікували мільйони українців і багато років». Присутні на урочистостях вітали вручення стоячи. За нагородою вийшов онук провідника ОУН, якого також звуть Степан Бандера.

Дане рішення викликало неоднозначну реакцію як в Україні, так і поза її межами:

Реакція в Україні

• Народний депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко заявив, що це присвоєння «грубо суперечить міжнародному та вітчизняному законодавству та веде до розколу країни»
• На думку представника партії БЮТ депутата Андрія Сенченка, «своїм рішенням Ющенко ускладнює становище в країні. Він робить це з метою посилення нестабільності», проте Андрій Шкіль вважає рішення Президента «позитивним, абсолютно позитивним»
• Радянський розвідник, Герой України Євген Березняк так поставився до указу президента:

• Доцент історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іван Патриляк переконаний, що Степан Бандера одна з небагатьох постатей в українській історії 20 століття, яка заслуговує на найвище вшанування на рівні держави:

Міжнародна реакція

• Європейський парламент з подачі польських представників в парламенті офіційно висловив жаль щодо рішення нагородити Степана Бандеру (резолюція RC-B7-0116/2010 від 17.02.2010). Депутати закликали нового президента Віктора Януковича переглянути це рішення свого попередника.
• Голова делегації Європарламенту з питань співпраці з Україною Павел Коваль (Польща) наголосив, що вважає ситуацію навколо нагородження Бандери найвищою українською державною відзнакою виключно внутрішньою справою українців.
• Голова «Словацького союзу борців із фашизмом» Павол Сечкар заявив, що «з боку Віктора Ющенка — це провокація» і що в роки Другої світової війни бандерівці лютували і на чехословацькій території, а присвоєння високої нагороди було проведено без вивчення багатьох історичних фактів, і сумнів викликають «так звані заслуги» С. Бандери.
• Голова «Словацького об’єднання колишніх в’язнів концтаборів» Отто Вагнер заявив: «Бандера співпрацював з нацистами. Тому неофашисти можуть сприймати присвоєння йому звання героя України як черговий крок до реабілітації фашизму».
• Голова чеської конфедерації політв’язнів Надія Кавалірова висловила підтримку рішенню Президента України Віктора Ющенка присвоїти звання Героя України Степану Бандері. Добре, що він (В.Ющенко) пішов на цей крок, багатьом чеським політикам є чого повчитися, — сказала Н.Кавалірова.
• Заступник Голови Ради Федерації Росії Ю. Воробйов назвав дії Ющенка щодо присвоєння Бандері звання Героя ганебними: «Це просто сором. Якщо б про це дізналися наші діди та батьки, то просто б перекинулися від обурення в своїх могилах.»
• У заяві МЗС Росії говориться що нагородження: «подія настільки одіозна, що вона не могла не викликати однозначно негативну реакцію насамперед в Україні. Вже відома позиція з цього питання цілого ряду українських політиків, що вважають, що вирішення подібного роду не сприяють консолідації української громадської думки».
• Колишній прем’єр-міністр Польщі Лешек Міллер заявив, що «Політична еліта Польщі, чутлива до поведінки німецьких властей щодо Еріки Штейнбах, на диво байдуже поставилася до знаменного жесту єднання президента Віктора Ющенка з терористом і злочинцем. Провідні польські політики не критикують Ющенка, тому що він має в Польщі заслужений імідж антиросійського політика.»
• Маршал сенату Польщі Богдан Борусевич заявив на зустрічі з головою Ради Федерації Росії Сергієм Міроновим, що присвоєння Бандері звання Героя України внутрішня справа українського керівництва
• Міністр канцелярії президента Польщі Маріуш Ґандзлік заявив “Ми з подивом сприйняли рішення Президента України щодо Степана Бандери. Ми розраховували на велику делікатність з боку наших українських партнерів … Польща в розмовах з українськими партнерами неодноразово висловлювала свої заперечення в тому, що стосується надання пошани Степану Бандері та членам УПА. Для поляків Степан Бандера — постать надзвичайно неоднозначна “.
• «Центр Симона Візенталя» направив лист до посольства України в США, в якому висловив «глибоку відразу по відношенню до тих почестей, яких удостоївся Бандера». У документі говориться, що Бандера був «посібником нацистів і винуватцем вбивства тисяч євреїв та людей інших національностей в роки Другої світової війни».
• Російська християнська антикомуністична громадськість у зв’язку з присвоєнням звання Героя України Степанові Бандері звернулась із заявою до Посольства України в РФ на підтримку цього звання та відправила заупокійну літію за душі Вождів Українського визвольного руху Степана Бандери, Романа Шухевича, Євгена Коновальця, а також всіх вождів і воїнів Української Повстанської Армії (УПА) та 14-ї гренадерської дивізії Waffen-SS «Галичина» (1-ї Української). Заключну молитву прочитано українською мовою.

Судові рішення щодо скасування Указу Президента України

2 квітня 2010 року Донецький окружний адміністративний суд визнав незаконним та скасував Указ Президента Віктора Ющенка про присвоєння С. Бандері звання Героя України. Суд визнав протиправним і таким, що підлягає скасуванню згаданий Указ, оскільки таке звання може присуджуватися тільки громадянам держави; набуття громадянства України є можливим з 1991 року; особи, що померли до цього року не можуть бути громадянами України; Бандера Степан Андрійович помер у 1959 році, тому він не є громадянином України, через що не може бути удостоєним званням Героя України.

12 квітня 2010 року Віктор Ющенко подав апеляційну скаргу на Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року, мотивуючи її тим, що «рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі не відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому має бути скасоване».

Були подані апеляційні скарги також від інших осіб.

23 червня 2010 року Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалив апеляційні скарги залишити без задоволення, постанову Донецького окружного адміністративного суду залишити без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції могла бути оскаржена у Вищому адміністративному суді України протягом одного місяця, чого зроблено не було.

12 січня 2011 року прес-служба Адміністрації Президента України Віктора Януковича повідомила, що:

13 січня 2011 року адвокат, який представляє в Україні інтереси Степана Бандери (молодшого) — Роман Орєхов, сказав, що нині немає юридичних підстав стверджувати, що історичних діячів Степана Бандеру та Романа Шухевича остаточно позбавлено звання Герой України, присвоєного указом президента Ющенка. Адвокат також припустив, що повідомлення президентської адміністрації від 12 січня, яке він назвав «провокацією», мало політичний характер і призначалося зацікавленим колам у Росії, а також російським репортерам, які приїхали в Україну висвітлювати перебіг судової справи.

Ці рішення викликали дискусії у суспільстві, в тому числі щодо юридичних наслідків вказаних судових рішень.

2 серпня 2011 року Вищий адміністративний суд України залишив у силі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року та ухвалу рішення Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2010 року, якими визнано незаконним указ третього президента України Віктора Ющенка від 20 січня 2010 року про присвоєння Степану Бандері звання Героя України.

Колегія суддів не задовольнила касаційні скарги Ющенка, Юрія Шухевича (сина головнокомандуючого УПА Романа Шухевича), Степана Бандери (онука Бандери), ВО Свобода і низки громадян України на дані рішення.

Громадська думка

За результатами опитування соціологічної групи Рейтинг, які озвучив директор групи Олексій Антипович, за скасування указу третього президента України Віктора Ющенка про присвоєння лідеру Організації українських націоналістів (ОУН) Степану Бандері звання Героя України в березні 2010 року виступали 53% респондентів, в квітні 2011-го їхня кількість зменшилася до 51%. Між тим, збільшилася кількість супротивників ідеї скасування документа — з 28 до 32%.

Інші почесні звання

У відповідь на позбавлення звання Герой України низка міст західної України присвоїла Степанові Бандері звання почесного громадянина:

• 16 березня 2010 року він отримав звання «Почесний громадянин міста Хуст» (20 квітня 2011 року Хустський районний суд позбавив Степана Бандеру цього звання)

• 30 квітня — «Почесний громадянин міста Тернопіль»,
• 6 травня — «Почесний громадянин міста Івано-Франківськ»,
• 7 травня — «Почесний громадянин міста Львів»,
• 12 травня — «Почесний громадянин Коломиї»,
• 21 серпня — «Почесний громадянин міста Долина»,
• 28 жовтня — «Почесний громадянин міста Кузнецовська»,
• 17 грудня — «Почесний громадянин Луцьк»,
• 29 грудня — «Почесний громадянин міста Червоноград»,
• 13 січня 2011 року — «Почесний громадянин міста Теребовля»,
• 18 січня — «Почесний громадянин міста Трускавець» і «Почесний громадянин Радехова»,
• 20 січня — «Почесний громадянин міста Сокаль» і «Почесний громадянин міста Стебника»,
• 24 січня — «Почесний громадянин міста Жовква»,
• 11 лютого — «Почесний громадянин міста Сколе»
• 16 лютого — «Почесний громадянин Яворівського району»,
• 24 лютого — «Почесний громадянин Бережан»,
• 24 лютого — «Почесний громадянин Самбора»,
• 25 лютого — «Почесний громадянин Борислава»
• 9 березня — «Почесний громадянин Бродів»,
• 29 березня 2011 — «Почесний громадянин Стрия»,
• 5 травня— «Почесний громадянин м. Моршина».

Мапа почесних звань

Акти вандалізму на могилі

Руйнування пам’ятника у 2014 році

17 серпня 2014 року було зруйновано пам’ятний хрест на могилі Степана Бандери в Мюнхені. Земля на могилі з невідомих причин була перекопана. Цей акт вандалізму було зафіксовано німецькою поліцією, консулом України в Мюнхені та Міністром закордонних справ України Павлом Клімкіним.

Вандальні надписи та «совіцкий» прапор у червні 2015

На могильному хресті Степана Бандери написали дату волинської різанини і повісили радянський прапор.

Книги про Бандеру

• Степан Бандера у документах радянських органів державної безпеки (1939—1959) / 3a загальною редакцією професора Володимира Сергійчука. — К.: ПП Сергійчук М. І., 2009. — Т. 1. — 680 с. — ISBN 978-966-2911-25-1.
• Степан Бандера у документах радянських органів державної безпеки (1939—1959) / 3a загальною редакцією професора Володимира Сергійчука. — К.: ПП Сергійчук М. І., 2009. — Т. 2. — 640 с. — ISBN 978-966-2911-25-1.
• Ґой П., Степенський Б., Саноцька Р. Збірка документів та матеріялів про вбивство Степана Бандери 1909—1959. — Торонто — Нью-Йорк — Мюнхен — Лондон — Мельборн: Світовий Український Визвольний Фронт, 1989. — 80 с.
• Гордасевич, Галина. Степан Бандера: людина і міф / Електронна версія книги на сайті lib.oun-upa.org.ua. — Львів: Піраміда, 2001. — ISBN 966-7188-41-8.
• Климишин, Микола. Спомини про провідника ОУН Степана Бандеру (з книги «В поході до волі». — Торонто, 1975. — Т. 1) // Життя і діяльність Степана Бандери: документи й матеріали / Редактор і упорядник — Микола Посівнич. — Тернопіль: Астон, 2008. — С. 67—115. — ISBN 978-966-308-253-0.
• Кук, Василь. Життя і діяльність Степана Бандери: документи й матеріали / Редактор і упорядник — Микола Посівнич. — Тернопіль: Астон, 2008. — С. 52—57. — ISBN 978-966-308-253-0.
• Мірчук Петро. Степан Бандера: символ революційної безкомпромісовости. — Нью-Йорк — Торонто: Організація Оборони Чотирьох Свобід України; Ліга Визволення України, 1961. — 160 с.
• Перепічка, Євген. Феномен Степана Бандери. — Видання 2-е, доповнене. — Львів: Сполом, 2008. — 736 с. — ISBN 978-966-665-339-7.
• Посівнич, Микола. Молодість Степана Бандери // Життя і діяльність Степана Бандери: документи й матеріали / Редактор і упорядник — Микола Посівнич. — Тернопіль: Астон, 2008. — С. 9—39. — ISBN 978-966-308-253-0.
• Посівнич, Микола. Степан Бандера — життя, присвячене свободі. — Торонто — Львів: Літопис УПА, 2008. — Т. 3. — 112 с. — (Події і Люди). — ISBN 978-966-2105-10-0.
• Смыслов, О. С. Степан Бандера и борьба ОУН. — М.: Вече, 2011. — 320 с. — (Военные тайны XX века). — ISBN 978-5-9533-4856-0. (рос.)
• Стецько, Я. И. З ідеями Степана Бандери за його життя і по смерті // Життя і діяльність Степана Бандери: документи й матеріали / Редактор і упорядник — Микола Посівнич. — Тернопіль: Астон, 2008. — С. 179—201. — ISBN 978-966-308-253-0.
• Частий, Р. В. Степан Бандера: мифы, легенды, действительность. — Харьков: Фолио, 2007. — 382 с. — (Время и судьбы). — ISBN 966-03-3656-X. (рос.)

Фільми про Бандеру

• Атентат — Осіннє вбивство у Мюнхені (фільм українського кінорежисера Олеся Янчука).
• «Секрети Бандери» (режисер — Світлана Усенко). Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович розкритикував фільм через перекручення його автором фактів біографії героя, також, на його погляд, має місце тенденційний, неправдивий виклад характеру головного героя.

Див. також

• Бандерофобія
• Бандерівці
• Гора Степана Бандери
• Пам’ятники Степану Бандері
• Мартиролог загиблих діячів ОУН та УПА

Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B0_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Джерело: http://zloy-odessit.livejournal.com/1372583.html