Бандера Степан Андрійович

Степа́н Андрі́йович Банде́ра (1 січня 1909, Старий Угринів, тепер Калуського району Івано-Франківської області — 15 жовтня 1959, Мюнхен, ФРН) — український політичний діяч, ідеолог і теоретик українського націоналістичного руху ХХ століття, після розколу Організації українських націоналістів — голова Проводу ОУН-Б.

Степан Бандера і Ярослав Стецько були авторами Акту проголошення Української Держави 30 червня 1941 року. 5 липня 1941 року Бандеру помістили під домашній арешт, а з 15 вересня 1941 року — в центральну Берлінську тюрму. З початку 1942 року по серпень 1944 року перебував у концтаборі Заксенгаузен в бункері «Целленбау». У вересні 1944 року його звільнили і запропонували участь в керівництві антирадянського збройного руху в тилу Червоної армії, однак Бандера відхилив пропозицію і на співпрацю не погодився.

Радянський уряд уповноважив КДБ вчинити вбивство Степана Бандери в Мюнхені, ФРН. Це здійснив радянський агент Богдан Сташинський 15 жовтня 1959 року.

Оцінки Степана Бандери вкрай полярні. Він користується великою популярністю, головним чином, серед жителів Західної України — після розпаду СРСР для багатьох західних українців його ім’я стало символом боротьби за незалежність України. У свою чергу, серед жителів Східної України, а також Польщі та Росії є такі, що ставляться до нього негативно, звинувачуючи у фашизмі, тероризмі, радикальному націоналізмі і колабораціонізмі. Поняття «бандерівці», похідне від його прізвища, поступово стало загальним і застосовним до всіх українських націоналістів, незалежно від їхнього ставлення до Бандери.

Родина

Батько — Андрій Бандера, греко-католицький священик, був у той час парохом в селі Старий Угринів. Походив із міста Стрий.

Мати — Мирослава Бандера, походила зі старої священицької родини Глодзінських (була донькою греко-католицького священика з села Старий Угринів).

Діти — Наталя (1941–1985), Андрій (1944 — 9 липня 1984), Леся (1947–2011)

Внучки — Богдана, Олена.

Онук — Степан Андрійович Бандера (1969), народився у Вінніпезі (Канада), має диплом Колумбійського університету. Нині працює журналістом, як і його батько, котрий видавав у Канаді англомовну газету Ukrainian Echo.

Збереглася детальна автобіографія Степана Бандери.

Дитячі роки (1909–1927)

Дитинство Степан провів в Старому Угринові, в домі своїх батьків і дідів, виростаючи в атмосфері українського патріотизму та живих національно-культурних, політичних і суспільних зацікавлень. Фронти Першої світової війни чотири рази в 1914–1915 і 1917 роках пересувалися через його рідне село. Літом 1917 року жителі Галичини стали свідками проявів національно-революційних зрушень та революції в армії царської Росії. У своїй автобіографії Степан Бандера згадує також про «велику різницю між українськими та московськими військовими частинами».

З самого дитинства С. Бандера був свідком відродження і будови української держави. З листопада 1918 р. його батько був послом до парламенту Західньо-Української Народньої Республіки — Української Національної Ради в Станіславі і брав активну участь у формуванні державного життя в Калущині.

У вересні, або жовтні 1919 року Степан Бандера вступив до української гімназії в Стрию, де вчився до 1927 року. В третьому класі (від 1922 р.) він стає учасником Пласту; у Стрию був у 5-му пластовому курені імені князя Ярослава Осмомисла, а після закінчення гімназії — в 2-му курені старших пластунів «Загін Червона Калина».

Весною 1922 р. від туберкульозу горла помирає його мати.

Bandera_plast_1923 Home_of_Bandera

Юність (1927–1934)

У середині 1927 року Бандера успішно склав випускні іспити в гімназії і вирішив поступати в Українську господарську академію в Подебрадах (Чехословаччина), проте польська влада відмовила в наданні молодій людині закордонного паспорта, і він був змушений на рік залишитися в Старому Угринові. У 1927–1928 роках Степан Бандера займався культурно-освітньою та господарською діяльністю в рідному селі (працював у читальні «Просвіти», провадив театрально-аматорський гурток і хор, заснував руханкове товариство «Луг» і належав до засновників кооперативів). При цьому керував організаційно-вишкільною роботою по лінії підпільної УВО в довколишніх селах.

У вересні 1928 року він переїхав до Львова і тут записався на агрономічний відділ Високої Політехнічної Школи, де вчився до 1933 року. Перед дипломним іспитом через політичну діяльність його було арештовано і ув’язнено.

У студентські роки брав активну участь в організованому українському національному житті. Був членом українського товариства студентів політехніки «Основа» та членом управи Кружка студентів-рільників. Деякий час працював в бюро товариства Сільський Господар, що займався розвитком агрокультури на західних українських землях. З товариством «Просвіта» їздив по неділях та святах в поїздки в довколишні села Львівщини з доповідями та на допомогу в організації інших подій. У ділянці молодіжних і спортивно-руханкових організацій був активним передусім у Пласті, як член 2-го куреня старших пластунів «Загін Червона Калина», в Українському Студентському Спортовому Клубі (УССК), а деякий час теж у товариствах «Сокіл-Батько» і «Луг» у Львові. Займався бігом, плаванням, лещатарством, мандрівництвом. У вільний час залюбки грав у шахи, крім того співав у хорі та грав на гітарі і мандоліні. Не палив і не вживав алкоголю.

1024px-Stryi_Kolessy_12-6 Gimnazia_Banderi Stepan_Bandera_in_cossack_uniform

У 1932–1933 рр. виконував функцію заступника крайового провідника, а в середині 1933 р. був призначений крайовим провідником ОУН і крайового коменданта УВО на ЗУЗ. В липні 1932 р. Бандера з кількома іншими делегатами від КЕ ОУН на ЗУЗ брав участь у Конференції ОУН у Празі (так звана Віденська Конференція, яка була найважливішим збором ОУН після установчого конгресу). У 1933 р. брав участь в конференціях в Берліні і в Гданську.

Під керівництвом Бандери ОУН відходить від експропріаційних акцій і починає серію каральних акцій проти представників польської окупаційної влади. У цей період ОУНівцями було здійснено три політичних вбивства, що отримали значний розголос — шкільного куратора Гадомського, звинувачуваного у нищенні поляками українського шкільництва та полонізації, працівника ГПУ Олексія Майлова як протест проти Голодомору в Україні та вбивство міністра внутрішніх справ Перацького, за якого польська влада провела криваві акції «пацифікації» (умиротворення) українців. Степан Бандера здійснював загальне керівництво замахами на Майлова і Перацького.

В ув’язненні. Вихід із в’язниці (1936–1939)

У червні 1934 року був ув’язнений польською поліцією і перебував під слідством у в’язницях Львова, Кракова й Варшави до кінця 1935 року. З 18 листопада 1935 до 13 січня 1936 проходив Варшавський процес, на якому Бандера, разом з 11 іншими обвинуваченими, був суджений за приналежність до ОУН та за організацію вбивства міністра внутрішніх справ Польщі Броніслава Перацького. Бандеру засудили до смертної кари, яку замінено на довічне ув’язнення. Після того він сидів у в’язницях «Święty Krzyż» («Святий Хрест») коло Кельц, у Вронках коло Познаня і в Бересті до вересня 1939 року. 13 вересня, коли положення польських військ на тому відтинку стало критичним, в’язнична адміністрація і сторожа поспішно евакуювалися, в’язні вийшли на волю.

У першій половині січня 1940 року Бандера прибув до Італії. Був у Римі, де станицею ОУН керував професор Євген Онацький. Там він зустрівся з своїм братом Олександром, який жив у Римі від 1933–1934, студіював і захистив докторат з політично-економічних наук, одружився і працював у нашій місцевій станиці.

Друга світова війна

Після вбивства радянським агентом Судоплатовим Євгена Коновальця Провід ОУН очолив полковник Андрій Мельник, соратник Коновальця з часів боротьби УНР та спільної праці в лавах УВО. У серпні 1939 року в Римі відбувся другий Великий Збір Українських Націоналістів, який офіційно затвердив Андрія Мельника на посаді голови ПУН. Проте група молодих націоналістів на чолі з Степаном Бандерою, яка після окупації Польщі Німеччиною повернулася з тюрем і була відірвана від діяльності Організації, почала домагатися від ПУН та його голови полковника Андрія Мельника зміни вичікувальної тактики ОУН, а також усунення з ПУН кількох його членів. Конфлікт набрав гострих форм і призвів до розколу. У лютому 1940 року утворився «Революційний Провід ОУН» на чолі з Бандерою.

Через рік Революційний Провід скликав II Великий Збір ОУН, на якому одностайно обрано головою Проводу Степана Бандеру. Під його проводом ОУН-Б стає кипучою революційною організацією. Вона розбудовує організаційну мережу на Рідних Землях, творить похідні групи ОУН-Б з того членства, що було за кордоном, і в порозумінні з прихильними українській справі німецькими військовими колами творить український легіон та організує визвольну боротьбу, спільно з іншими поневоленими Москвою народами. Ця частина ОУН відома під назвою ОУН-революціонерів (ОУН-р) (пізніше — ОУН-СД, популярна назва бандерівці).

Перед вибухом німецько-радянської війни Бандера ініціює створення у Кракові Українського Національного Комітету для консолідації українських політичних сил до боротьби за державність.

Рішенням Проводу Організації 30 червня 1941 р. проголошено відновлення Української Держави у Львові. Ця подія стала спробою «поставити перед фактом» керівництво Третього Рейху та змусити визнати українську боротьбу. Проте Гітлер доручив своїй поліції негайно зліквідувати цю «змову українських самостійників». Німці заарештували Бандеру вже через кілька днів після акту проголошення віднови Української Держави — 5 липня 1941. Німецьким в’язнем був Степан Бандера до грудня 1944 р. Тоді звільнено його і кількох інших провідних членів ОУН з ув’язнення, пробуючи приєднати до своїх сил ОУН-Б і УПА, як союзника проти Москви. Тепер німецьку пропозицію Степан Бандера відкинув.

На Крайовій ширшій нараді Проводу ОУН-Б на Українських Землях у лютому 1945 р., що була трактована, як частина Великого Збору ОУН-Б, обрано нове Бюро Проводу в такому складі: Бандера, Шухевич, Стецько. Цей вибір підтвердила Конференція ЗЧ ОУН-Б 1947 р. і тоді Степан Бандера став знову Головою Проводу всієї ОУН-Б. Як Провідник ОУН-Б, Бандера у післявоєнний час вирішує далі продовжувати збройну боротьбу проти Москви. Він інтенсивно організує крайовий зв’язок і бойові групи ОУН-Б, які втримують контакт з Краєм постійно аж до його смерті.

У 1948 році в Закордонних Частинах ОУН-Б утворюється опозиція, якій Степан Бандера протиставився в площині ідейній, організаційній і політичній. Він категорично виступає проти ідей демократизації ОУН та відмови від авторитарних, тоталітарних методів у її діяльності. Посилаючись на твердження опозиції, що ідеологія і програма ОУН не витримали проби життя в зустрічі з настроями цілого українського народу, Бандера заперечив її погляди як невірні і на тому тлі розвинув теорію подвійної політичної програмовості ОУН — одна програма, за його твердженням, мала б бути призначена для членства і прихильників націоналізму, а друга для сторонніх чинників. Перша повинна бути основним вірую Руху і базою для виховання кадрів та в основному мала б залишитися незмінною незалежно від зовнішніх обставин. Бандера уважав, що таку програму ОУН вже створила, має її і вона не потребує ніяких змін ні доповнень. Друга програма повинна існувати для зовнішнього вжитку. Вона може мінятися залежно від обставин і міжнародного положення. Вона повинна узгляднювати передусім моменти тактики і їх широко пропагандивно використовувати.

У грудні 1950 р. Бандера пішов з посту Голови Проводу ЗЧ ОУН-Б. 22 серпня 1952 р. він пішов також з посту Голови Проводу всієї ОУН-Б. Але це його рішення не було, одначе, прийняте ніякою компетентною установою ОУН-Б і Бандера залишився надалі Провідником ОУН-Б до своєї смерті в 1959 році.

1955 р., відбулася 5-та Конференція ЗЧ ОУН-Б, яка наново вибрала Головою Проводу ЗЧ ОУН-Б Степана Бандеру і з того часу знову інтенсивно проведено роботу Організації.

Останні роки

Напруженими для сім’ї були повоєнні роки, адже радянські спецслужби полювали не лише за провідником національного руху, а й за його дітьми. Наприклад, до 1948 року сім’я шість разів змінюватиме місця проживання: Берлін, Інсбрук, Зеєфельд, Мюнхен, Гільдесгайм, Штарнберг. Зрештою, через необхідність дати доньці хорошу освіту, сім’я у 1954 році остаточно переїжджає до німецького міста Мюнхен (Баварія). Батьки намагались приховати від Наталки важливість персони її батька, щоб не наражати дівчинку на небезпеку. Спогади Наталки, доньки Степана Бандери, про той час:

« Маючи тринадцять років, я почала читати українські газети і читала багато про Степана Бандеру. З бігом часу, на підставі різних спостережень, постійної зміни прізвища, як і через факт, що навколо мого батька завжди було багато людей, в мене виникли певні здогади. Коли раз один знайомий проговорився, то я вже була певна, що Бандера — це мій батько.  »

Саме в Мюнхені Степан Бандера провів останні роки життя, проживаючи під паспортом на ім’я Штефан Попель. За однією з версій, паспорт залишився йому від львівського шахіста Стефана Попеля, який у 1944 р. покинув Україну, на поч. 1950-х років жив у Парижі, а в 1956 переїхав до США.

Вбивство

15 жовтня 1959 року в під’їзді будинку на вулиці Крайтмайр, 7 (Kreittmayrstraße), в Мюнхені о 13:05 знайшли ще живого залитого кров’ю Степана Бандеру. Медична експертиза виявила, що причиною смерті була отрута. Богдан Сташинський зі спеціального пістолета вистрілив в обличчя Степану Бандері струменем розчину ціанистого калію. Два роки пізніше, 17 листопада 1961 р., німецькі судові органи проголосили, що вбивцею Степана Бандери є Богдан Сташинський з наказу Шелепіна і Хрущова.

Після докладного слідства проти вбивці відбувся т. зв. «процес Сташинського» від 8 до 15 жовтня 1962 р. Присуд проголошено 19 жовтня — вбивцю засуджено на 8 років важкої в’язниці.

Німецький Верховний Суд у Карлсруе затвердив, що головним обвинуваченим у вбивстві Бандери є радянський уряд у Москві. В інтерв’ю російській газеті «Комсомольская правда», опублікованому у номері за 6 грудня 2005 року, колишній голова КДБ СРСР Володимир Крючков визнав що «убийство Степана Бандеры было одним из последних устранений КГБ насильственными методами нежелательных элементов».

20 жовтня 1959 року Степана Бандеру поховали на мюнхенському цвинтарі Вальдфрідгоф на 43 полі.

Nilrolog_S_Bandera

Трагічна доля рідних Степана Бандери

З початком окупації України нацистськими військами один із загонів опору очолив молодший брат Степана — Богдан. Він загинув 1942-го чи 1943-го року.

5 липня 1941 року у Кракові Степан Бандера був заарештований. За ним до Берліна поїхала дружина Ярослава (батько Ярослави похований на військовому кладовищі у Підгайцях, яке виникло обіч міського кладовища; на ньому поховано понад 200 вояків — жертв Першої світової та українсько-польської воєн) з тримісячною донькою Наталкою, щоб перебувати близько до чоловіка. Бандеру утримували спочатку у в’язниці, потім — у концтаборі Заксенгаузен (мав кращі умови, ніж інші в’язні), де він перебував до 1944 року. Братів Олександра (доктора політекономії) та Василя (випускника факультету філософії Львівського університету) у 1942 році вбили польські наглядачі-капо у концтаборі Аушвіц.

Андрія Михайловича Бандеру — батька Степана, було вбито радянською владою. Сестер Оксану та Марту-Марію у 1941 р. було заарештовано і заслано до Сибіру (Красноярський край). Керівництво СРСР десятиліттями не дозволяло їм повернутися до України — Марта-Марія Бандера померла на чужині у 1982 році, а літня Оксана Бандера повернулася на Батьківщину лише у 1989 році після майже 50 років життя у Сибіру. Вона померла 24 грудня 2008 року.

Ще одна сестра — Володимира — перебувала у радянських виправно-трудових таборах від 1946 по 1956 рік.

1024px-St._Norbert_Greek_Catholic_Church-inside,_11,Wislna_street,_Krakow,Poland 1280px-Greek_Catholic_Church_of_St.Norbert,_11_Wislna_street,_Krakow,Poland

Вшанування пам’яті

Назви організацій, фільми, книги, поштові марки, смолоскипна хода, роки, премії

Прізвище «Бандера» стало одним із символів українського національно-визвольного руху XX сторіччя. Після проголошення незалежності багато молодіжних, політичних та громадських організацій названо на його честь. Одною з неформальних назв Львова є «Бандерштадт», тобто «місто Бандери». На Волині проводять музичний фестиваль «Бандерштат».

У 1995 році режисер Олесь Янчук зняв фільм «Атентат — Осіннє вбивство у Мюнхені» про повоєнну долю Степана Бандери та загонів УПА. Пізніше, у 2000 році вiн зняв фiльм «Нескорений». В обох фільмах роль Степана Бандери виконує Ярослав Мука.

Нідерландським письменником Рохіром ван Аарде був написаний роман «Замах», присвячений політичному вбивству Степана Бандери.

У проекті «Великі українці» провідник українського визвольного руху посів 3-є місце (261 247 голосів (16,12%) від загальної кількості людей, які взяли участь в голосуванні). Проект закінчився гучним скандалом: Бандера, якого представляв Вахтанг Кіпіані, був серед лідерів голосування, але став третім, тоді як на підтримку майбутнього переможця Ярослава Мудрого, якого представляв Дмитро Табачник, за деякими даними, в останній день голосування з 80 номерів приходило понад 100 смс щохвилини. Шеф-редактор проекту Вахтанг Кіпіані заявив, що результати голосування було сфальсифіковано, втім продюсер проекту Єгор Бенкендорф заперечив це. Ведуча проекту Ганна Гомонай висловила переконання, що слід провести службове розслідування у цій справі:

« …станом на 14 травня, коли в ефір вийшов документальний фільм про Ярослава Мудрого, він справді був на 4 місці. Тому, очевидно, що переважну кількість голосів, яка не тільки дозволила князю перемогти, але і зробити це з колосальним відривом від інших претендентів –
Ярослав Мудрий отримав за останні 2 дні перед ефіром.  »

800px-Stamp_of_Ukraine_Stepan_Bandera_100_years800px-Могила_С.Бандери1 січня2009 року з нагоди 100-річчя з дня народження Степана Бандери Українське державне підприємство поштового зв’язку «Укрпошта» видало пам’ятний конверт, а також поштову марку, автором яких є Василь Василенко. На лицьовій стороні конверта поміщено зображення Степана Бандери, під яким розміщено логотип Організації Українських Націоналістів (увінчаний державним прапором України). Нижче зображення є напис «100 років від дня народження» та факсиміле особистого підпису провідника ОУН.

2009 та 2014 роки на Тернопільщині проголошені «Роком Степана Бандери».

Починаючи з 2007 року тисячі прибічників партії «Свобода» щороку відзначають річницю з дня народження Степана Бандери, влаштовуючи 1 січня у центрі Києва смолоскипну ходу.

Львівська обласна рада у 2012 році стала ініціатором заснування премії імені Героя України Степана Бандери.

У 2014 для студентів Національного університету «Львівська політехніка» Народний депутат України Ірина Фаріон заснувала Студентську премію імени Героя України Степана Бандери.

Також на честь Степана Бандери названо 23 курінь УПЮ імені Степана Бандери.

Пам’ятники

Пам’ятники Степану Бандері є у Львові (див. Пам’ятник Степану Бандері у Львові), Тернополі, Івано-Франківську, Дрогобичі, Здолбунові, Калуші, Теребовлі, Трускавці, Бережанах, Бучачі, Дублянах, Микитинцях, Самборі, Стрию, Бориславі, Заліщиках, Червонограді, Мостиськах, селах Козівка, Вербів, Грабівка та Середній Березів. У місті Турка в 2009 році закладено постамент для пам’ятника Степану Бандері.

Музеї

У світі діють 6 музеїв Степана Бандери:

  • Музей Степана Бандери в Дублянах
  • Музей-садиба Степана Бандери (Воля-Задеревацька)
  • Історико-меморіальний музей Степана Бандери (Старий Угринів, вересень 1993
  • Музей Степана Бандери (Ягільниця)
  • Музей визвольної боротьби імені Степана Бандери (Лондон)
  • Музей-садиба родини Бандерів (Стрий)

Вулиці

На честь Степана Бандери названий проспект у Тернополі та вулиці у Львові, Луцьку, Дубровиці, Рівному, Коломиї, Івано-Франківську, Червонограді, Дрогобичі, Стрию, Долині, Калуші, Ковелі, Володимирі-Волинському, Городенці, Ізяслав, Скольому, Шепетівці та в інших населених пунктах.

На початку своєї незалежності у столиці Чечні, в Грозному була Вулиця Степана Бандери. Після приходу до влади Рамзана Кадирова вулицю було перейменовано.

Герой України

Присвоєння звання

20 січня 2010 року, «за незламність духу у відстоюванні національної ідеї, виявлені героїзм і самопожертву у боротьбі за незалежну Українську державу», Президент України Віктор Ющенко присвоїв С.Бандері звання Герой України з удостоєнням ордена Держави (посмертно). 22 січня на урочистостях з нагоди Дня соборності в Національній опері глава держави зазначив, що «цього очікували мільйони українців і багато років». Присутні на урочистостях вітали вручення стоячи. За нагородою вийшов онук провідника ОУН, якого також звуть Степан Бандера.

Дане рішення викликало неоднозначну реакцію як в Україні, так і поза її межами:

800px-Бандера_-_наш_герой

Реакція в Україні
  • Народний депутат від Партії регіонів Вадим Колесніченко заявив, що це присвоєння «грубо суперечить міжнародному та вітчизняному законодавству та веде до розколу країни»
  • На думку представника партії БЮТ депутата Андрія Сенченка, «своїм рішенням Ющенко ускладнює становище в країні. Він робить це з метою посилення нестабільності», проте Андрій Шкіль вважає рішення Президента «позитивним, абсолютно позитивним»
  • Радянський розвідник, Герой України Євген Березняк так поставився до указу президента:
« Це ляпас усім ветеранам ВВВ. Більшої капості він не міг зробити! Я, коли почув це, вирішив відмовитися від звання Героя України. Але мої колеги-ветерани сказали: не смій цього робити, ти заслужив це звання, і не Ющенко тобі його присвоював  »
  • Доцент історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іван Патриляк переконаний, що Степан Бандера одна з небагатьох постатей в українській історії 20 століття, яка заслуговує на найвище вшанування на рівні держави:
« Єдина стратегічна і основна його позиція була спрямована на боротьбу за здобуття української незалежності. Навіть коли було знищено підпілля України, Бандера все ж залишався знаковою постаттю і обличчям української держави, внаслідок чого його ліквідували … Бандера виконав місію національного прапора і символом прапора залишається досі. Для таких знакових постатей як Бандера логічно було б зробити Парк Слави національних героїв, з пам’ятниками і меморіалами
Міжнародна реакція
  • Європейський парламент Європейський парламент з подачі польських представників в парламенті офіційно висловив жаль щодо рішення нагородити Степана Бандеру (резолюція RC-B7-0116/2010 від 17.02.2010). Депутати закликали нового президента Віктора Януковича переглянути це рішення свого попередника.
  • Європейський парламент Голова делегації Європарламенту з питань співпраці з Україною Павел Коваль (Польща) наголосив, що вважає ситуацію навколо нагородження Бандери найвищою українською державною відзнакою виключно внутрішньою справою українців.
  • Словаччина Голова «Словацького союзу борців із фашизмом» Павол Сечкар заявив, що «з боку Віктора Ющенка — це провокація» і що в роки Другої світової війни бандерівці лютували і на чехословацькій території, а присвоєння високої нагороди було проведено без вивчення багатьох історичних фактів, і сумнів викликають «так звані заслуги» С. Бандери.
  • Словаччина Голова «Словацького об’єднання колишніх в’язнів концтаборів» Отто Вагнер заявив: «Бандера співпрацював з нацистами. Тому неофашисти можуть сприймати присвоєння йому звання героя України як черговий крок до реабілітації фашизму».
  • Чехія Голова чеської конфедерації політв’язнів Надія Кавалірова висловила підтримку рішенню Президента України Віктора Ющенка присвоїти звання Героя України Степану Бандері. Добре, що він (В.Ющенко) пішов на цей крок, багатьом чеським політикам є чого повчитися, — сказала Н.Кавалірова.
  • Росія Заступник Голови Ради Федерації Росії Ю. Воробйов назвав дії Ющенка щодо присвоєння Бандері звання Героя ганебними: «Це просто сором. Якщо б про це дізналися наші діди та батьки, то просто б перекинулися від обурення в своїх могилах.»
  • Росія У заяві МЗС Росії говориться що нагородження: «подія настільки одіозна, що вона не могла не викликати однозначно негативну реакцію насамперед в Україні. Вже відома позиція з цього питання цілого ряду українських політиків, що вважають, що вирішення подібного роду не сприяють консолідації української громадської думки».
  • Польща Колишній прем’єр-міністр Польщі Лешек Міллер заявив, що «Політична еліта Польщі, чутлива до поведінки німецьких властей щодо Еріки Штейнбах, на диво байдуже поставилася до знаменного жесту єднання президента Віктора Ющенка з терористом і злочинцем. Провідні польські політики не критикують Ющенка, тому що він має в Польщі заслужений імідж антиросійського політика.»
  • Польща Маршал сенату Польщі Богдан Борусевич заявив на зустрічі з головою Ради Федерації Росії Сергієм Міроновим, що присвоєння Бандері звання Героя України внутрішня справа українського керівництва
  • Польща Міністр канцелярії президента Польщі Маріуш Ґандзлік заявив «Ми з подивом сприйняли рішення Президента України щодо Степана Бандери. Ми розраховували на велику делікатність з боку наших українських партнерів … Польща в розмовах з українськими партнерами неодноразово висловлювала свої заперечення в тому, що стосується надання пошани Степану Бандері та членам УПА. Для поляків Степан Бандера — постать надзвичайно неоднозначна «.
  • США «Центр Симона Візенталя» направив лист до посольства України в США, в якому висловив «глибоку відразу по відношенню до тих почестей, яких удостоївся Бандера». У документі говориться, що Бандера був «посібником нацистів і винуватцем вбивства тисяч євреїв та людей інших національностей в роки Другої світової війни».
  • Росія Російська християнська антикомуністична громадськість у зв’язку з присвоєнням звання Героя України Степанові Бандері звернулась із заявою до Посольства України в РФ на підтримку цього звання та відправила заупокійну літію за душі Вождів Українського визвольного руху Степана Бандери, Романа Шухевича, Євгена Коновальця, а також всіх вождів і воїнів Української Повстанської Армії (УПА) та 14-ї гренадерської дивізії Waffen-SS «Галичина» (1-ї Української). Заключну молитву прочитано українською мовою.
Судові рішення щодо скасування Указу Президента України

2 квітня 2010 року Донецький окружний адміністративний суд визнав незаконним та скасував Указ Президента Віктора Ющенка про присвоєння С. Бандері звання Героя України. Суд визнав протиправним і таким, що підлягає скасуванню згаданий Указ, оскільки таке звання може присуджуватися тільки громадянам держави; набуття громадянства України є можливим з 1991 року; особи, що померли до цього року не можуть бути громадянами України; Бандера Степан Андрійович помер у 1959 році, тому він не є громадянином України, через що не може бути удостоєним званням Героя України.

12 квітня 2010 року Віктор Ющенко подав апеляційну скаргу на Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року, мотивуючи її тим, що «рішення Донецького окружного адміністративного суду у справі не відповідає вимогам чинного законодавства України, а тому має бути скасоване».

Були подані апеляційні скарги також від інших осіб.

23 червня 2010 року Донецький апеляційний адміністративний суд ухвалив апеляційні скарги залишити без задоволення, постанову Донецького окружного адміністративного суду залишити без змін. Ухвала суду апеляційної інстанції могла бути оскаржена у Вищому адміністративному суді України протягом одного місяця, чого зроблено не було.

12 січня 2011 року прес-служба Адміністрації Президента України Віктора Януковича повідомила, що:

« Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2010 року постанову Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року залишено без змін. Рішення набуло законної сили. Указ скасовано.  »

13 січня 2011 року адвокат, який представляє в Україні інтереси Степана Бандери (молодшого) — Роман Орєхов, сказав, що нині немає юридичних підстав стверджувати, що історичних діячів Степана Бандеру та Романа Шухевича остаточно позбавлено звання Герой України, присвоєного указом президента Ющенка. Адвокат також припустив, що повідомлення президентської адміністрації від 12 січня, яке він назвав «провокацією», мало політичний характер і призначалося зацікавленим колам у Росії, а також російським репортерам, які приїхали в Україну висвітлювати перебіг судової справи.

Ці рішення викликали дискусії у суспільстві, в тому числі щодо юридичних наслідків вказаних судових рішень.

2 серпня 2011 року Вищий адміністративний суд України залишив у силі рішення Донецького окружного адміністративного суду від 2 квітня 2010 року та ухвалу рішення Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 червня 2010 року, якими визнано незаконним указ третього президента України Віктора Ющенка від 20 січня 2010 року про присвоєння Степану Бандері звання Героя України.

Колегія суддів не задовольнила касаційні скарги Ющенка, Юрія Шухевича (сина головнокомандуючого УПА Романа Шухевича), Степана Бандери (онука Бандери), ВО Свобода і низки громадян України на дані рішення.

Громадська думка

За результатами опитування соціологічної групи Рейтинг, які озвучив директор групи Олексій Антипович, за скасування указу третього президента України Віктора Ющенка про присвоєння лідеру Організації українських націоналістів (ОУН) Степану Бандері звання Героя України в березні 2010 року виступали 53% респондентів, в квітні 2011-го їхня кількість зменшилася до 51%. Між тим, збільшилася кількість супротивників ідеї скасування документа — з 28 до 32%.

Інші почесні звання

У відповідь на позбавлення звання Герой України низка міст західної України присвоїла Степанові Бандері звання почесного громадянина:

  • 16 березня 2010 року він отримав звання «Почесний громадянин міста Хуст» (20 квітня 2011 року Хустський районний суд позбавив Степана Бандеру цього звання)

Мапа почесних звань

1100px-Ukraine_(1991-2014)_location_map.svg

Акти вандалізму на могилі

Руйнування пам’ятника у 2014 році

17 серпня 2014 року було зруйновано пам’ятний хрест на могилі Степана Бандери в Мюнхені. Земля на могилі з невідомих причин була перекопана. Цей акт вандалізму було зафіксовано німецькою поліцією, консулом України в Мюнхені та Міністром закордонних справ України Павлом Клімкіним.

Вандальні надписи та «совіцкий» прапор у червні 2015

На могильному хресті Степана Бандери написали дату волинської різанини і повісили радянський прапор.

Книги про Бандеру

  • Степан Бандера у документах радянських органів державної безпеки (1939—1959) / 3a загальною редакцією професора Володимира Сергійчука. — К.: ПП Сергійчук М. І., 2009. — Т. 1. — 680 с. — ISBN 978-966-2911-25-1.
  • Степан Бандера у документах радянських органів державної безпеки (1939—1959) / 3a загальною редакцією професора Володимира Сергійчука. — К.: ПП Сергійчук М. І., 2009. — Т. 2. — 640 с. — ISBN 978-966-2911-25-1.
  • Ґой П., Степенський Б., Саноцька Р. Збірка документів та матеріялів про вбивство Степана Бандери 1909—1959. — Торонто — Нью-Йорк — Мюнхен — Лондон — Мельборн: Світовий Український Визвольний Фронт, 1989. — 80 с.
  • Гордасевич, Галина. Степан Бандера: людина і міф / Електронна версія книги на сайті lib.oun-upa.org.ua. — Львів: Піраміда, 2001. — ISBN 966-7188-41-8.
  • Климишин, Микола. Спомини про провідника ОУН Степана Бандеру (з книги «В поході до волі». — Торонто, 1975. — Т. 1) // Життя і діяльність Степана Бандери: документи й матеріали / Редактор і упорядник — Микола Посівнич. — Тернопіль: Астон, 2008. — С. 67—115. — ISBN 978-966-308-253-0.
  • Кук, Василь. Життя і діяльність Степана Бандери: документи й матеріали / Редактор і упорядник — Микола Посівнич. — Тернопіль: Астон, 2008. — С. 52—57. — ISBN 978-966-308-253-0.
  • Мірчук Петро. Степан Бандера: символ революційної безкомпромісовости. — Нью-Йорк — Торонто: Організація Оборони Чотирьох Свобід України; Ліга Визволення України, 1961. — 160 с.
  • Перепічка, Євген. Феномен Степана Бандери. — Видання 2-е, доповнене. — Львів: Сполом, 2008. — 736 с. — ISBN 978-966-665-339-7.
  • Посівнич, Микола. Молодість Степана Бандери // Життя і діяльність Степана Бандери: документи й матеріали / Редактор і упорядник — Микола Посівнич. — Тернопіль: Астон, 2008. — С. 9—39. — ISBN 978-966-308-253-0.
  • Посівнич, Микола. Степан Бандера — життя, присвячене свободі. — Торонто — Львів: Літопис УПА, 2008. — Т. 3. — 112 с. — (Події і Люди). — ISBN 978-966-2105-10-0.
  • Смыслов, О. С. Степан Бандера и борьба ОУН. — М.: Вече, 2011. — 320 с. — (Военные тайны XX века). — ISBN 978-5-9533-4856-0. (рос.)
  • Стецько, Я. И. З ідеями Степана Бандери за його життя і по смерті // Життя і діяльність Степана Бандери: документи й матеріали / Редактор і упорядник — Микола Посівнич. — Тернопіль: Астон, 2008. — С. 179—201. — ISBN 978-966-308-253-0.
  • Частий, Р. В. Степан Бандера: мифы, легенды, действительность. — Харьков: Фолио, 2007. — 382 с. — (Время и судьбы). — ISBN 966-03-3656-X. (рос.)

Фільми про Бандеру

Див. також


Джерело: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%91%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B0_%D0%A1%D1%82%D0%B5%D0%BF%D0%B0%D0%BD_%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D1%96%D0%B9%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Дизайн интерьеров

15 правдивих фактів про Бандерівців, або що приховує Кремль

bander

1. Степан Бандера з віруючої сім’ї, не є військовим, і не провів жодного дня у бою.

На відміну від Сталіна який вбивав людей мільйонами (у тому числі росіян), Степан Бандера цього не робив.

2. Степан Бандера був в’язнем в Німецькому концтаборі «Заксенхаузен» ТРИ роки, за проголошення Акту Незалежності України 30 червня 1941 року та за відмову присягнути німецькому окупаційного уряду.

Два рідні брати Степана Бандери були замучені в німецькому концтаборі «Аушвіц».

Все за що боролися: за Незалежну, Соборну і Самостійну Україну.

3. ОУН і УПА — це різні речі.

Незважаючи на те що ОУН (Організація Українських Націоналістів) була кістяком УПА (Українська Повстанська Армія), проте ОУН і УПА — це різні речі.

Перша, ОУН — це політична організація,

Друга, УПА — це НАЙБІЛЬША В Європі Визвольна незареєстрована Армія.

4. Факт! Навіть організація ОУН була розділена на 2 табори:

«ОУН М», і «ОУН Б».

«ОУН М» — Мельниківці, що не відкидали співпраці з Німеччиною.

«ОУН Б» — БАНДЕРІВЦІ (ті самі),

«ОУН Б» були ПРОТИ будь-якої співпраці з Німеччиною.

Саме «ОУН Б» (бандерівці), які були проти будь-якої співпраці з Німеччиною, ставили за мету Незалежну Україну — склали кістяк Армії УПА.

5. Діяльність УПА почала тільки за фактом Німецькій окупації (в 1942 році), тобто ПРОТИ НІМЕЧЧИНИ, і її окупації.

6. Незважаючи на комуністичні міфи, Воїни УПА мали свою форму, свої звання, свої відмінності, свої нагороди,

серед них шеврони з ГЕРБОМ УКРАЇНИ і прапором України.

7. Незважаючи на комуністичні міфи, УПА присягали тільки НА ВІРНІСТЬ УКРАЇНІ. Відповідний текст присяги був затверджений «УГBP і введена наказом ГВШ ч.7, з 19. VII».

8. На відміну від комуністів які активно співпрацювали з Німеччиною і поділили Європу пактом Молотова-Ріббентропа.

«УПА» і «ОУН Б» не співпрацювали ні з німецьким окупаційним урядом, ні з комуністичним окупацінним урядом.

У свою чергу комуністи крім «Пакту Молотова — Ріббентропа» вчили один одного, робили спільні репресії, робили спільні паради, обмінювалися озброєнням і т.д.

КОМУНІСТИ І НІМЕЧЧИНА СПІЛЬНО напала на Польщу, РОЗ’ВЯЗАВ Другу світову війну 1 вересня 1939.

Тобто, комунізм і нацизм тісно співпрацювали, при тому вони звинувачують в цьому чомусь Бандеру.

Тоді питання хто чий посібник насправді?

Відомий факт, що комуністичні пілоти вчилися в НІМЕЧЧИНІ, а Німеччина переймала «досвід будівництва ГУЛАГів» у комуністів. СРСР допомагали продовольством за рахунок Голодоморів в Україні.

УПА і Бандера НЕ мали жодних домовленостей з Німецьким окупацінім урядом, за що Бандера був в концтаборі, а більшість його родини була репрсована під різними приводами, як комуністами так і німцями.

9. УПА не провели жодного бою з постійною армією СРСР, а всі «спини» в які могли «стріляти», могли бути тільки спини карателів НКВС, які винищували людей мільйонами, а потім спалювали села.

ОДНИМ ІЗ ВАЖИХ ФАКТІВ є те, що — УПА НЕ окупували чужі землі, а діяли тільки на своїй землі, і захищали СВОЮ землю, і свій народ як від німецьких окупаційних військ, так і від карателів НКВС.

10. Вже давно відомі факти які опублікувало СБУ, коли НКВС переодягалися в УПА, щоб робити провокації під вояків УПА.

Це нагадує зараз  «Візітку Яроша», яку кремль також підкидає під кожну провокацію.

Одним з найвідоміших є свідчення одного з учасників спеціально сформованої спецгрупи «РВ НКВС» Майора Соколова.

«Порадився з командирами спецгрупи, що НЕ краще буде нам змінити роботу — не увійти по селам під виглядом банд, шукаючи бандитів, а красти з сіл людей, що стоять на обліку РВ НКВС, які мають зв’язок з бандитам, і їх допитувати під виглядом УПА. … »

Свідоцтво майора Соколова, спецгрупи «РВ НКВС».

Ще одне свідчення —

«Рухаючись по підконтрольним націоналістами районам приблизно 300 км (!), Щоб уникнути зіткнень і вести вивчення повстанців, ковпаківці самі » маскувалися під націоналістів «, знімали знаки відмінності».

11. Відомий факт що ПАРТИЗАНИ червоної армії, які перебували в лісах Західної України визнавали в щоденниках що УПА воює проти німецької армії ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ.

Серед таких найбільш відомо свідоцтво Семена Руднєва.

«Наші близько двох тижнів вели спільні бої з УПА проти фашистів

Вони нам кажуть: Ми, українські націоналісти, проти німців і Москви — за самостійну соборну Українську державу …

Потім почалися переговори, в результаті яких націоналісти обіцяли НЕ виступати проти нас і дали нашим батальйонам 4 мішки борошна, мішок крупи, мішок цукру і ящик сірників «.

12. В УПА воювали люди різних національностей серед них найбільш відомі:

РОСІЯНИН — Володимир Черемошінцев

ЄВРЕЙ — Хасман Мандик Жісі

Також відомі воїни УПА: Білоруси, Казахи, Узбеки, Татари, Вірмени, Грузини, Греки і т.д.

13. Встановлений факт, що більшість лікарів в УПА були саме євреї.

Вони «Служили в УПА за покликом серця, борючись за Незалежінсть України в палатах лікуючи воїнів …» — такі свідчення залишають лікарі.

14. УПА ставила метою Незалежну, Соборну і Самостійну Українську державу.

15. Факт, УПА офіційно не розпущено.


Джерело: http://1vib.com/index.php/vybir-redaktsii/21607-15-pravdyvykh-faktiv-pro-banderivtsiv-abo-shcho-prykhovuie-kreml-2

Переяславские соглашения съели мыши! Никакого объединения Украины и России не было!

Самая большая историческая фальсификация рискует превратиться в мощную политическую сенсацию! Далее обойтись без высказываний «мы не поверили», «такого не может быть», «шок» просто нельзя.
Когда мы сопоставили факты, проанализировали хронику событий, задали простые вопросы, на которые никто не смог дать ответа, пережили настоящий эмоциональный шок. Потому что уровень этой имперской фальсификации, превышает все возможные представления.

Итак, все началось с єфимков с признаком. Это серебряные талеры, которые ходили средневековой Европой. Полноценные деньги с высоким содержанием серебра. Став Гетманом, Богдан Хмельницкий, в боях и в результате, как сейчас говорят, хозяйственно-финансовой деятельности, получил очень много таких монет. Продолжалась изнурительная война с Польшей, поэтому деньги были нужны. Искал Гетман и союзников. Разумеется, не за спасибо. Военная поддержка щедро оплачивалась. В основном, талерами. Часто, за деньги, воевать підряджалися и казаки. Такая тогда была общепринятая практика.

Атаман Американского казачества Сергей Цапенко, фанатичный коллекционер казацких вещей, получив несколько старинных талеров, обратил внимание на странную чеканку — 1655 год и изображение всадника. В среднем, одна такая монета сейчас стоит от 1500-2000 долларов. Известна как ефимок с признаком. Фактически, стала первой нормальной денежной единицей России. Тираж перечеканених талеров, по разным источникам, составил от 800 до 1 млн. экземпляров. Как оказалось, именно столько Богдан Хмельницкий заплатил царю за военный союз против Польши! Россияне просто тупо нанесли свои символы на деньги объединенной Европы, получив собственную монету.

Когда обнародованная нами версия дошло до официальных историков России и Украины, они не поверили. Полезли в литературу — получили подтверждение. Шок. Ждем первых публикаций от профессионалов.

Подчеркну, автор этих строк, как и команда, работающая в журналах «Новая Сечь» и «Музеи Украины» не являются историками. Мы — журналисты. И наша задача, анализировать факты, создавать сенсации, информировать общество, проводить расследования… А писать диссертации — дело других деятелей, которые, кажется, кроме собственной научной карьеры и званий, больше ничего не замечают… Получилось так, что посмотрев немного под другим углом на украинскую историю, мы начали регулярно совершать научные открытия. Как пел О.Бендер: «Совершите Вы массу открытий, иногда не желая того!».
Казацкие регалии в США, эпопея с саблей Мазепы, сокровища Кубанской Народной республики, Парутинский десант, сокровища Сагайдачного, Апостола, Хмельницкого, Мазепы, архивы УНР уже успели стать частью официальной украинской истории. Студенты пишут по нашим статьям рефереты и курсовые, вводя в ступор старых преподавателей истории, которые пунктирно прочитали только несколько книг. Больше и нет…

Итак, поняв, что никакого слияния Украины с Россией не было — Богдан просто нанял русских в военной кампании против поляков, не желая того, создав им денежную систему, мы задались простым вопросом — а что произошло в Переяславе 1654 года?

Имперские лизоблюды, сталинские прихвостни и уже более современные гебнячеськие стукачи, которые почему-то обзывают себя «историками», успели написать про этот «величественный акт объединения», тысячи книг, миллионы статей. Другие слепили песни, стихи, картины, фильмы… Ежегодно и Независимая Украина и независимая Россия что-то помпезно отмечают.

Захотелось узнать — а где же те загадочные документы? В каком архиве? Или может на аукционе? И сколько они могут стоить? Начали искать.

Вы не поверите!

НИКАКИХ ОФИЦИАЛЬНЫХ ДОКУМЕНТОВ С ПЕРЕЯСЛАВСКОЙ РАДЫ НЕ СУЩЕСТВУЕТ!!!
Нет! Чтобы читатель хоть немного успокоился после такого открытия, приведу цитату:

Переяславский акт 8 (18) января 1654 г. принадлежит к числу одного из наиболее заидеологизированных, политизированных событий истории взаимоотношений двух наших народов, международной и политической жизни в ареале XVII в.

Несколько слов о Переяславском акте.
Вначале источниковедческое замечание. Широко известный и многократно публикуемый рассказ о Раде обычно воспроизводится по тексту из статейного списка посольства, возглавляемого В. В. Бутурлиным.
Не учитывается, однако, что это вторичный, несколько препарированный вариант.
Меж тем, сохранился подлинник (4): именно его повез сеунщик А. С. Матвеев 21 января, именно он зачитывался царю неделю спустя. Разумеется, существенные различия отсутствуют, но некоторые детали не совпадают. В частности, в списки удалены украинизмы. Текст в нем расположен так, что создается впечатление записи со слов И. О. Выговского, именно так излагаются иногда события в литературе. Но фактически это отдельный документ, авторство которого требует дополнительных разысканий. Принадлежность его самому Генеральному Писарю вызывает сомнения, хотя вполне вероятно, что источник исходил из писарской канцелярии и составлен с его слов. В любом случае, нет никаких оснований считать документ, как и запись в статейном списки, искажающими смысл говорившегося и происходившего на Переяславской раде.

Лев Заборовский» [истчник]

Этот талер Хмельницкий заплатил московскому царю за военный союз

11121405_1

После этого, нормальные люди, а тем более украинские националисты испытывают шок. Потом радость.
Стыдливо замолкают российские патриоты. Однажды, этот короткий факт сорвал застолья в компании нескольких профессиональных историков. Ребята бросили щедро накрытый стол, начали листать книги, полезли в Интернет. Бутылку проиграли… Чтобы закончить с фактами и цитатами, дадим слово украинском авторитетам:

«Описание Переяславской рады имеем в «Статейном списке», то есть в отчете. В. Бутурлина царю, который насыщен подробностями, окрашен риторическими украшениями, хотя на Переяславской раде Бутурлин не присутствовал и о ее ход узнал от других. Протокольного документального записи о ней не существует. Вообще по статейных списков, которые составлялись послами, посланниками, агентами московского правительства и которые сосредоточивались затем в Посольском приказе в Москве, то их объективность и правдивость поставили под сомнение уже современники.

Бутурлинський отчет царю, который грешит неполнотой, а в некоторых местах неточностью, был растиражирован в множества советских изданий, особенно последних десятилетий. Он известен нам также и из учебников истории СССР (история Украины, как мы знаем, долгое время в учебных заведениях Украины не выкладывалась)». О.Апанович [источник]

Мы тихонько опросили настоящих историков, которые реально работают в архивах многих стран.
Но об ОРИГИНАЛАХ Переяславских Соглашений никто не слышал и не видел!

Один исследователь рассказал, что действительно, какие-то бумаги некогда были. Хранились в Москве и Киеве.
И смысл их был совсем не такой, как нам внушают россияне.
Судьба тех грамот действительно невероятная.
Однажды, делая ревизию в каком-то кремлевском архиве, надзиратели заметили, что от тех старинных грамот ничего не осталось.
Съели мыши! Скандал, позор!
Ведь, согласно тем бумажкам, пергамента, Украина ЗАКОННО потеряла независимость, а без них была просто оккупирована Россией, что кардинально меняет геополитические расклады.

Доложили куда-то на самый верх. Создали комиссию. Начали искать украинские экземпляры. Как оказалось, их тоже съели, но уже желто-голубые мыши! Нет!!!

Поэтому праздновать очередную годовщину Переяславской Рады не надо.
Потому что никто не знает, что это было.
И было ли? И как?

А из тех политических деятелей, так называемых историков, которые будут что-то тарахтеть о «благословенном акт воссоединения Украины с Россией» в Переяславе, можно открыто смеяться.
Фальсификаторы.
Дурят людей.
Ибо ничем свою трескотню доказать не могут.
Документы отсутствуют.

Виктор Тригуб,
редактор журналов «Новая Сечь» и «Музеи Украины»,
член Национального Союза журналистов.


Источник: http://gorlis-gorsky.livejournal.com/616546.html

Дизайн интерьеров

Очередная тайна украинского герба раскрыта

Об истории происхождения герба Украины – трезубца сказано и написано много. И на вопрос, что же означает этот символ чаще всего можно получить ответ, что Тризуб – это сокол, который пикирует на свою добычу.

Но позвольте усомниться, ведь если сокол родовой знак Рюриковичей, то почему он никогда не встречается ни на одном рисунке той эпохи, и почему Рюриковичи прекратили им пользоваться? Может, трезубец это никакой не сокол?!

Как только Киев подвергся нашествию Орды, и номинальный центр древней Руси перемещается в Москву под власть хана, трезубец исчезает с княжеских знаков. И больше не один русский правитель трезубец использовать не будет. Вместо этого перенимается ордынский символ – двухглавый орел.

Получается, что Тризуб олицетворял княжескую власть только и исключительно в Киеве! В любой другой последующей столице Руси, и, соответственно, Российской империи, он не имел никакого значения.

Как же так? Ведь если Тризуб родовой знак рюриковичей, то он бы просуществовал до середины 16 века! То есть, до окончания династии. Почему же потомки рюриковичей отказались от Тризуба? И что же на самом деле он мог означать?

Оказывается, если поднять старые летописи на древнеславянском языке, то легко можно обнаружить этот символ. Это буква древнегреческого и церковнославянского алфавита “пси” – Ψ, ψ. Этой буквой обозначали Дух, Душу, Волю.

Не эти ли смыслы мы вкладываем в наш Тризуб? И не потому ли этот символ ордынские захватчики вытравливали всеми возможными способами, подменив Волю и Дух московских наследников рюриковичей на непонятный символ – двухголового орла мутанта?

На рубеже тысячелетий Киевская Русь была образованной и цивилизованной  страной. Киев был центром культуры во всей раннесредневековой Европе. Школы в древней Руси открывались повсеместно. Могли ли образованные киевские князья выбрать символом своей власти букву, которая означала несгибаемый Дух и Волю, а не птицу, пикирующую на жертву? Более чем вероятно.

Безусловно, это всего лишь гипотеза. Но если сакральный смысл украинского герба это не некая проголодавшаяся птица, а вполне конкретный термин? Разве не приобретает все, что связано с нашей национальной идентификацией совершенно определенный смысл?!

Ставьте общеизвестные факты под сомнение, даже если они кажутся убедительными, ведь это ваше право – думать.


Джерело: http://ranok.ictv.ua/ocherednaya-tayna-ukrainskogo-gerba-raskryita/

1 2 3 4 10