Львів

Львів
Lviv-modern-coat-of-arms.png Хоругва Львова.png
Герб Львова Хоругва міської ради
Панорама центральної частини Львова (2008)

Панорама центральної частини Львова (2008)

Львів на мапі України. Львівська область виділена
Львів на мапі України. Львівська область

 

Львів (МФА: [lʲwiw], Аудіо вимоваопис файлу) — місто обласного підпорядкування в Україні, адміністративний центр Львівської області, національно-культурний та освітньо-науковий осередок країни, великий промисловий центр і транспортний вузол, вважається столицею Галичини та Західної України. За чисельністю населення — сьоме місто країни (станом на 1 січня 2014 року у Львові проживало 729 038 осіб[1]). Центр Львівської агломерації з населенням майже 1,5 млн. осіб.

Львів заснований королем Данилом Романовичем в середині 13 століття. Близько 1272 року місто стало столицею Галицько-Волинського князівства. В добу Середньовіччя Львів був важливим торгівельним центром. За австрійського панування місто стає осередком українського та польського національно-визвольних рухів. Після розпаду Австро-Угорщини був столицею Західноукраїнської народної республіки. До Другої світової війни належав Польщі, за Пактом Молотова — Ріббентропа анексований Радянським Союзом.

Історичний центр Львова занесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. У місті знаходиться найбільша кількість пам’яток архітектури в Україні[2]. У 2009 році Львову надано звання Культурної столиці України[3]. Місто періодично посідає чільні місця в рейтингах туристичної та інвестиційної привабливості[4][5][6].

Назва

Докладніше: Львів (назва)

Назва «Львів» дана місту на честь князя Лева Даниловича, сина засновника Львова Данила Галицького. Протягом своєї історії Львів жодного разу не змінював назви. Назва міста різними мовами звучить так: польською мовою — Lwów (Львув), англійською — Lviv (Львів), російською — Львов (Львов), німецькою — Lemberg (Лемберґ), їдиш — לעמבערג, латинською — Leopolis (Леополіс), вірменською — Լվով (Лвов), кримсько-татарською — İlbav (Ільбав).

Щодо Львова традиційними є багато епітетів. Розповсюдженою є назва «Місто Лева». Час від часу вживаються такі порівняння, назви та словосполучення, як «місто левів», «місто сплячих левів», «Королівське місто», «Перлина корони Європи», «Місто-музей», «столиця Галичини», «маленький Париж», «маленький Відень», «український П’ємонт», «Бандерштадт», «культурна столиця України» та інші.

Символіка

Офіційно затвердженими символами Львова є герб, великий герб, хоругва Львівської міської ради та логотип. Статут Львова символами міста визначає також назви чи зображення архітектурних та історичних пам’яток[7].

В основу герба Львова покладена печатка галицько-волинських князів — кам’яні ворота з трьома баштами, крізь які крокує золотий лев. Великий герб Львова — це щит з гербом міста, увінчаний срібною міською короною з трьома вежками, який тримають лев і давньоруський воїн. Прапором Львова є синє квадратне полотнище з зображенням міського герба, обрамлене лиштвою, що складається із жовтих та синіх рівнобедрених трикутників по краях. Логотипом Львова є зображення п’яти різнобарвних веж (зліва — направо): дзвіниці Вірменського собору, вежі Корнякта, міської ратуші, вежі Латинської катедри, дзвіниці монастиря Бернардинів та слоган «Львів відкритий для світу» під ними[8].

Де-факто девізом Львова сьогодні є гасло «Львів відкритий для світу», адже воно зображене на логотипі міста. До 1939 року офіційним девізом був латинський вислів «Semper fidelis» (Завжди вірний), проте після Другої світової війни він не знайшов офіційного затвердження.

З 17 століття патроном Львова вважався святий Ян з Дуклі. Сьогодні покровителем міста є святий Юрій Змієборець. До дня його пам’яті, у першу неділю травня, відзначається День міста. Серед шанованих львів’янами міських свят також День прапора (3 квітня; на згадку про 3 квітня 1990 року, коли за 16 місяців до проголошення незалежності України на львівській ратуші було піднято синьо-жовтий прапор) та День Листопадового чину (1 листопада; в пам’ять про Листопадовий переворот, коли у ніч на 1 листопада 1918 року у Львові було встановлено Західноукраїнську народну республіку). 27 липня у Львові день жалоби за жертвами Скнилівської авіакатастрофи.

Львів є кавалером ордену «За військову доброчесність»[9], найвищої військової нагороди Польщі, та Ордену Леніна[10], найвищої нагороди Радянського Союзу.

Географія

Космічний знімок Львова (Landsat 5, 14 листопада 2010)

Розташування і фізична географія

Львів розташований в центральній частині Львівської області між Яворівським, Жовківським та Пустомитівським районами, в східноєвропейському часовому поясі на 24 меридіані; місцевий час відрізняється від поясного на 24 хвилини. Площа міста в адміністративних межах 2012 року становить близько 180 км².

Місто розташоване на відстані бл. 70 км[11] від кордону з Польщею, на стику Львівського плато, горбкуватого Розточчя і низинної Надбужанської котловини. Через нього проходить пасмо пагорбів Головного європейського вододілу, який розмежовує річки Балтійського та Чорноморського басейнів (відповідно річок Західного Бугу та Дністра). Середня висота Львова над рівнем моря — 289 метрів. Найвища точка міста — гора Високий замок (413 м над рівнем моря). Історично Львів було збудовано на річці Полтві (притока Бугу), але в XIX столітті її пустили через головний міський колектор (під проспектами Шевченка, Свободи та Чорновола).

Верхня частина Стрийського парку (2009)

У Львові розташовано понад 20 парків і зелених зон, 2 ботанічні сади і 16 пам’яток природи. Два парки є пам’ятками садово-паркового мистецтва національного значення, один — місцевого. В міських межах розташований регіональний ландшафтний парк «Знесіння» — природоохоронна територія площею понад 300 га, яка має максимально наближену до природних умов екосистему.

В межах міста розвинуті верхньокрейдові відклади, верхньоміоценові і четвертинні відклади:

  • Верхньокрейдові відклади представлені товщею маастрихтських світло-коричневих мергелів, потужністю близько 50 м. Ці відклади є регіональним водотривом.
  • Верхньоміоценові відклади представлені (знизу вверх): миколаївськими пісками і пісковиками, товщею літотамнієвих вапняків з пропластками гіпсів. Ці відклади незгідно залягають на верхньокрейдових і переважно розвинуті на головному вододілі. Потужність верхньоміоценових відкладів сильно змінюється, а у багатьох місцях ці відклади повністю знищені дочетвертинною ерозією.
  • Четвертинні відклади представлені переважно дольдовиковим лесом, пісками, травертинами і постльодовиковими болотними суглинками та торфовищами в районі Білогорщі і долині Полтви.

У Львові представлені чорноземи, елювіальні і торфово-болотянисті ґрунти.

Клімат

Головний вхід в парк Богдана Хмельницького восени (2007)

Парк імені Івана Франка влітку після дощу (2010)

Львівський клімат — помірно континентальний з м’якою зимою і теплим літом. Середньомісячна температура повітря становить −4 °C у січні і +18 °C у липні. Абсолютний максимум температури повітря (+37,0 °C) зафіксований у серпні 1921 року, абсолютний мінімум — (−33,6 °C)10 лютого 1929 року; максимальна кількість опадів (1 422 мм) випала у 1893 році. Загалом, за останні 100–120 років температура повітря у Львові має тенденцію до підвищення. Так, протягом цього періоду середньорічна температура підвищилася, принаймні, на 1 °C[12]. Вологість повітря в середньому за рік становить 79 %. Найчастіше дують західні вітри, найрідше — північно-східні.

Львів характеризується найбільшою кількістю опадів та найнижчими літніми температурами серед всіх обласних центрів України, що спричинено чи не найменшою континентальністю місцевого клімату з-поміж великих міст України. В середньому за рік випадає 740 мм атмосферних опадів: найменше — в січні, найбільше — в липні. За рік у місті в середньому 174 дні з опадами[13]. Через це місто часто називають «приреченим на дощ»[14]. Тема львівського дощу є популярною в місцевих художників, поетів і музикантів.

Для всіх пір року характерні різкі перепади атмосферного тиску, температур і вологості повітря. Зими м’які — морози нижче −20 °C спостерігаються вкрай рідко. Стійкий сніговий покрив встановлюється не кожної зими. Весна прохолодна та дощова, заморозки і снігопади можливі до початку травня. Літо прохолодне. Звичайні літні полуденні температури в межах +20-25 °C, спека вище +30 °C спостерігається рідко. Влітку частими є грозові зливи і різкі перепади температур при проходженні атмосферних фронтів. При цьому майже щороку спостерігаються ураганні вітри, які призводять до повалення дерев, обриву ліній електропередач, невеликих руйнувань. Так, у 2008 році внаслідок буревію загинуло 4 людей. Осінь помірно тепла і суха. Тривалість вегетаційного періоду — 215 днів.

Мікроклімат центральної частини міста, яка розташована в улоговині, характеризується нижчими мінімальними та вищими максимальними температурами. Для підвищених околиць характерні сильні вітри.

 

[сховати]Клімат Львова
Показник Січ Лют Бер Кві Тра Чер Лип Сер Вер Жов Лис Гру Рік
Абсолютний максимум, °C 13,8 17,7 22,4 28,2 32,2 33,4 36,3 35,1 31,0 25,3 20,3 16,5 36,3
Середній максимум, °C −0,4 1,1 6,1 12,8 18,8 21,5 22,9 22,7 17,9 12,3 5,5 1,2 11,9
Середня температура, °C −3,4 −2,3 1,7 7,8 13,3 16,1 17,5 17,0 12,8 7,7 2,3 −1,5 7,4
Середній мінімум, °C −6,4 −5,4 −1,8 3,4 8,2 11,2 12,6 12,2 8,5 4,0 −0,4 −4,2 3,5
Абсолютний мінімум, °C −28,5 −29,5 −24,8 −12,1 −5 0,5 4,5 2,6 −3 −13,2 −17,6 −25,6 −29,5
Норма опадів, мм 42 43 43 51 77 98 102 76 58 47 46 57 740
Джерело: температура повітря, опади

 

Стан довкілля

З 90-х років 20 століття, коли у Львові спостерігається економічний спад, екологічна ситуація у місті покращилася[15]. Так, за цей період закрито ряд великих промислових підприємств, що спровокувало і зменшення промислових викидів. Разом з тим, ряд природних чинників зумовлюють тенденції до підвищення забруднення повітря, зокрема, у центральній частині Львова. Вона знаходиться у пониженні рельєфу, тому там погано циркулюють повітряні маси, що призводить до більшої концентрації вуглекислого газу, оксидів азоту і сірки, що зумовлюються, зокрема, інтенсивним автомобільним рухом через історичний центр міста. Це призводить до того, що у безвітряну погоду у центрі Львова можливе утворення смогу. Загалом, викиди автотранспорту в атмосферу складають більш як 50 % всіх викидів міста, близько 30 % припадає на теплоенергетику[16].

Згідно з моніторингом Державного управління охорони навколишнього природного середовища, у Львові знаходяться два підприємства, які фігурують в рейтингу основних забруднювачів Львівської області — ВАТ «Львівський дослідний нафтомаслозавод» та ЛКП «Львівводоканал»[17]. У 2001 році викиди шкідливих речовин в атмосферу стаціонарними джерелами забруднення становили 16,6 кг на 1 км². У Львові вироблялося 20 % забруднюючих речових області[16]. Разом з тим, порівняно з іншими великими містами України, Львів в екологічному аспекті є відносно благополучним містом[18].

Історія

Король Лев Данилович на тлі Львова. Портрет 17 століття

Археологічні розкопки свідчать, що територія сучасного міста була заселена ще у 5 столітті[19]. Наприкінці 10 століття ці землі увійшли до складу Русі, зокрема удільних Галицького, а з 1199 року — Галицько-Волинського князівств.

В середині 13 століття король Данило Романович, поряд з іншими містами, заснував Львів як уділ для свого сина Лева. Перша письмова згадка про нього міститься у Галицько-Волинському літописі і датується 1256 роком, від якого і ведеться міське літочислення. Руський Львів складався з дитинця (Високого замку), королівської резиденції (Низького замку) та укріпленого подолу в районі сучасної площі Старий Ринок.

У 1272 році король Лев Данилович переніс столицю Галицько-Волинської держави з Холма до Львова. Тут також, ймовірно, знаходився фактичний осідок митрополитів Галицьких, предстоятелів окремої митрополії Константинопольського патріархату, що існувала, з перервами, від 1303 до 1401 року.

Після смерті галицько-волинського князя Юрія-Болеслава Тройденовича у 1340 році волинські бояри проголосили правителем Дмитра-Любарта Гедиміновича. Того ж року король Польщі Казимир III Великий напав на Львівську і Перемишльську землі; між ним і Любартом почалася «Війна за Галицько-Волинську спадщину». В цих умовах місцеві бояри під проводом Дмитра Дедька взяли владу в свої руки, спочатку визнаючи зверхність Королівства Польського, а з 1341 року — сюзеренітет Дмитра-Любарта Гедиміновича.

У 1349 році, після смерті Дмитра Дедька, Казимир вдруге захоплює Львів і приєднує Галичину до Польщі на автономних правах. Поруч з руським подолом запрошені королем будівничі за німецькими зразками звели нове готичне місто-фортецю, поділене на квартали з Ринком посередині. Більшість його населення становили німці; українці-русини жили передовсім в передмістях; існували самоврядні вірменська і єврейська громади. У 1356 році король Казимир Великий надав Львову «маґдебурзьке» право самоврядування.

У 1370 році, за договором між Казимиром і угорським королем Людовіком I Великим, Галичина перейшла під владу Королівства Угорського. 1387 року донька Людовіка польська королева Ядвіґа Анжуйська повернула ці землі до Польщі.

У 1379 році Львів, що лежав на важливому відтинку Великого шовкового шляху з Криму до Німеччини, отримав «право складу». Воно передбачало, що всі купці, які везли товари через місто, були зобов’язані протягом двох тижнів виставляти свій крам на продаж у Львові, а вже потім могли їхати далі. Місто стало важливим ремісничим і торгівельним центром.

У 1434 році автономія Галичини як Королівства Руського була скасована, а на більшості його земель утворено Руське воєводство з центром у Львові.

Через посилення експансії Османської імперії в Європу обсяги торгівлі через Львів значно зменшилися, що спричиняло біднішання міста. Падіння Константинополя сприяло появі в місті багатьох греків.[20] Великим ударом стала пожежа 1527 року, найстрашніша в історії міста, коли готичний Львів вигорів дотла. Для відбудови були запрошені архітектори з Північної Італії, які використали ренесансний стиль. Торгівельні шляхи занепали, тому відновлення економіки міста було пов’язане з розвитком місцевого виробництва. Основними продуктами експорту стали риба, віск та пушина, зокрема, соболі.

У другій половині 16 століття у Львові починають діяти Успенське православне братство та школа при ньому, тут веде свою діяльність першодрукар Іван Федорович. Станом на 1630 рік у місті проживало 25—30 тисяч мешканців, що робило його найбільшим містом на території сучасної України. У 1661 році львівська Колегію єзуїтів отримала статус університету.

Проте, починаючи зі середини XVII століття місто переживає спустошливі війни. У 1648 — українське козацьке військо Богдана Хмельницького обложило Львів, козаки Максима Кривоноса штурмом взяли Високий Замок, вперше за всю його історію. У 1704 році шведські війська під керівництвом короля Карла XII під час Великої Північної війни здобули укріплений центр міста (також вперше в його історії) і пограбували його. Після цього Львів почав хилитися до занепаду.

У 1772 році, внаслідок Третього поділу Речі Посполитої, Львів відійшов до складу Габсбурзької монархії, ставши столицею коронної провінції — Королівства Галіції і Лодомерії. Австрійська влада впорядкувала міську господарку, у 17771820 роках було знесено міські мури, споруджувалися нові квартали у стилі класицизму. Під час австрійського панування у місті активно розвивалася наука і культура: було збудовано два великі театри, реорганізовано Університет і відкрито Політехніку, організовано видавничу справу, запроваджено вуличне освітлення, громадський транспорт, залізничне сполучення. У цей період у Львові було винайдено гас і гасову лампу, запущено першу в світі повітряну кулю на рідкому паливі, споруджено перший у Європі залізобетонний міст.

Під час революції «Весни народів» у Європі в 1848 році повстала польська патріотична верхівка. Руське населення також створило власні репрезентативні структури. Врешті Відень був змушений піти на поступки і надати автономію Королівству Галіції і Лодомерії. З цим починається новий розквіт міста. Львів став центром українського та польського національних визвольних рухів, адже закони в Австро-Угорщині були демократичнішими, ніж у Росії чи Пруссії, в складі яких перебували решта польських та українських земель.

Під час Першої світової війни у 19141915 роках Львів був окупований Російською імперією. Тут перебував адміністративний центр Галицько-Буковинського генерал-губернаторства.

10 лютого 1918 р. в місті пройшла велика українська маніфестація на площі Ринок на честь честь заключення Берестейського мирного договору з УНР; з балкону «Просвіти» учасників привітав Кость Левицький, лунало «Вже воскресла Україна…». 12 лютого 1918 р. в залі «Української бесіди» відбулось зібрання української громадськості, де обговорили ставлення українців Львова до миру з УНР, схвалили: заключення миру між УНР та сусідами; повернення Холмщини, Підляшшя до Української держави; текст телеграми УЦР, Українській Раді Народних Міністрів, Українській Мировій Делєгації. Радість українців Львова занепокоїла шовіністів-поляків (професорів, доцентів університету та інших), 14 лютого було підступно побито дружину четаря УСС Стефанію Новаковську.[21] 3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду УНР, на якому були присутні близько 60 000 осіб. [22]

У ніч на 1 листопада 1918 року у місті відбулось взяття українцями влади — (Листопадовий чин), в результаті чого 13 листопада 1918 року була офіційно проголошена Західноукраїнська Народна Республіка зі столицею у Львові.

Переважання в місті польського населення та бажання поляків-шовіністів відновити кордони Речі Посполитої спричинило українсько-польську війну, яка завершилася окупацією Галичини і приєднанням до Польщі. Львів став адміністративним центром Львівського воєводства.

Львів у складі міжвоєнної Польщі був великим культурним та науковим центром. Місто поповнилося новими районами (Левандівка, Новий Львів, Персенківка, Нове Знесення та ін). У Львові витворилася автохтонна міська вулична культура (батяри, львівський шансон), з того часу з’явилася традиція називати Львів «маленьким Парижем». Більшість населення становили поляки (понад 50 %); частка євреїв становила близько 30 %, українців — близько 15 % населення міста. Проти українців, як і по всій Галичині, проводилася дискримінаційна політика пацифікації, що породила спротив населення[23]. і виникнення українських радикальних партій, зокрема Організації українських націоналістів під проводом Степана Бандери. У цей період Львів стає центром українського визвольного руху і втримує цей статус до 1990-их років.

«Танго смерті» (1943). Світлина використовувалася для ілюстрації доказів Нюрнберзького процесу

У 1939 році згідно з пактом Молотова-Ріббентропа Львів і Галичина були окуповані Радянським Союзом і увійшли до складу Української Радянської Соціалістичної Республіки. Місто стало адміністративним центром Львівської області. У червні 1941 року Львів був окупований нацистською Німеччиною і став центром дистрикту Галичина в складі Генерал-губернаторства, що було організоване на території колишньої Польщі. Українські націоналісти проголосили 30 червня 1941 року на площі Ринок у Львові Акт відновлення Української держави, проте німецька адміністрація розпочала проти них терор. Німці винищували також польську (Вбивство польських професорів) інтелігенцію, а внаслідок Голокосту загинуло майже все єврейське населення Галичини. У 1942 українські націоналісти створили Українську Повстанську армію, яка почала військові дії проти німців. Від листопада 1943 року нею командував Роман Шухевич. Влітку 1944 року УПА та Армія Крайова намагалися взяти місто під свій контроль, однак, 27 липня 1944 року Львів зайняла Червона Армія.

Внаслідок війни Львів протягом 1946 року покинуло більшість поляків, що населяли місто. На їхнє місце прибули переселенці з Росії, російськомовні євреї і українці зі Сходу. Проти УПА велася нещадна війна, що супроводжувалася жорстокими репресіями проти місцевого українського населення. 5 березня 1950 року Роман Шухевич загинув на конспіративній квартирі на околиці Львова у Білогорщі.

Радянська влада індустріалізувала Львів, звівши ряд промислових гігантів у місті. Сюди в 1950-х і особливо у 1960-х роках масово переселяються українці з навколишніх сіл. Було збудовано великі спальні райони, такі як Сихів, Рясне, Збоїща, на вулицях Любінській, Науковій, ін. У Львові вкотре змінилося населення. Тепер він став найбільшим україномовним містом (близько 80 % мешканців) і центром національно-визвольного руху[24]. закінчилася проголошенням незалежності України 24 серпня 1991 року. Тепер Львів залишається великим регіональним центром. Хоча місто поступово втрачає значення промислового центра, тут залишився великий освітній потенціал, розвивається сфера послуг, зокрема, туризм. У 2012 році Львів був одним із приймаючих міст Чемпіонату Європи з футболу, в майбутньому місто планує подавати свою кандидатуру на проведення Зимових Олімпійських ігор.[25]

Адміністрація

Адміністративний поділ

Адміністративно Львів поділяється на 6 районів: центральна частина відноситься до Галицького району, західна — до Залізничного, північна — до Шевченківського, східна — до Личаківського, південно-східна — до Сихівського, а південна — до Франківського. Разом з цим, у вжитку збереглися давні назви частин міста та сільських місцевостей, які увійшли з часом до складу міста, як-то Левандівка, Білогорща, Збоїща, Рясне, Майорівка, Новий Львів, Снопків, Боднарівка, Пирогівка, Козельники, Сихів та інші. Деякі з них відображені сьогодні у назвах вулиць.

У підпорядкуванні Львівської міської ради також перебувають місто Винники і селища міського типу Брюховичі та Рудне.

Устрій

Міський голова Львова Андрій Садовий

До складу Львівської міської ради входять 90 депутатів, що обираються громадою міста строком на 5 років[26]. З 2010 року у Львівській міській раді представлені 12 політичних сил: «Свобода» (55 депутатів), «Фронт Змін» (7 депутатів), Партія регіонів (6 депутатів), «Україна соборна» (4 депутати), Республіканська християнська партія, «Наша Україна», «Удар», «Пора», Народний Рух України (по 3 депутати) і «Реформи і порядок», Аграрна партія України, «За Україну!» (по 1 депутату)[27].

Виконавчу владу очолює міський голова (мер) та Виконавчий комітет (Виконком), який складається з восьми членів. Йому підпорядковані 6 департаментів, кожен з яких відповідає за певну сферу міського життя: містобудування, економічну політику, фінансову політику, житлове господарство та інфраструктуру, підготовку Євро-2012. Сьомий департамент, «Адміністрація міського голови», забезпечує координацію дій виконавчої влади у місті. В кожному адміністративному районі органом виконавчої влади є районна адміністрація[28].

Мером Львова сьогодні є Андрій Садовий, кандидат від Республіканської християнської партії.

Єдиного загальноміського органу судової влади у Львові немає, натомість існує 6 районних судів, юрисдикції яких розповсюджуються на відповідні адміністративні райони міста. Місто поділене на 56[29] міліцейських дільниць, які підпорядковуються Львівському міському управлінню УМВС України у Львівській області. У Львові діють слідчий ізолятор № 18 та дві виправні колонії — № 30 і № 48.[30]

Населення

Докладніше: Населення Львова

Станом на 1 травня 2013 року населення Львова становило 757 594 жителів[1]. Під час останнього перепису населення, який пройшов у 2001 році, населення Львова становило 758 тисяч жителів; під час передостаннього перепису, у 1989 році, — 815 тисяч.

За даними обласного управління статистики 51,8 % населення складають жінки, 48,2 % — чоловіки. Згідно з дослідженням Інституту розвитку міста, проведеним з червня по грудень 2011 року, 56 % львів’ян — вірні УГКЦ, 23 % — вірні УПЦ-КП, 4 % — вірні УАПЦ, 2 % — вірні УПЦ (МП), ще 6 % — вірні інших християнських конфесій[31].

Згідно з цим же дослідженням, 51 % львів’ян мають вищу освіту, 25 % — лише середню спеціальну освіту, 10 % мають лише середню освіту[31]. У 2000 році українською мовою в приватному спілкуванні послуговувались 79 % львів’ян, 20 % — російською[32].

Найбільшу популярність серед львів’ян мають праві і, подекуди, центристські сили. Натомість, ліві політичні партії не здобувають понад 10 % підтримки, однак це більше, ніж в інших виборчих округах Львівської області. На парламентських виборах у 2007 році громадяни міста, що взяли участь у голосуванні, підтримали[33] Блок Юлії Тимошенко (44 %), Блок «Наша Україна — Народна самооборона» (34 %), Партію Регіонів (8 %) і Всеукраїнське об’єднання «Свобода» (8 %)[34][35]. На президентських виборах у 2010 році у першому турі найбільшу підтримку голосуючих здобули Віктор Ющенко (31 %), Юлія Тимошенко (26 %), Арсеній Яценюк (11 %), Віктор Янукович (9 %) та Сергій Тігіпко (8 %)[36][37][38][39]; у другому турі 77 % громадян, які прийшли на дільниці, проголосували за Юлію Тимошенко, 15 % — за Віктора Януковича і 7 % не підтримали жодного кандидата[40][41][42][43].

У 2011 році у Львові було здійснено 6723 злочинів, або 88,4 на 10 тис. населення. Львів має найнижчий рівень злочинності серед українських міст з населенням понад 500 тисяч осіб.[44]. У 2005 році в органах внутрішніх справ зареєстровано 36 000 заяв громадян[45]. У 2006 році в місті зафіксовано 135 злочинів, здійснених неповнолітніми[46]. У 2007 у Львові було зареєстровано 3 тисячі безхатченків[47].

Національний склад

Національний склад населення Львова станом на 2001 рік[48]

Згідно з останнім переписом населення, у 2001 році, коли він проходив, українці становили 88,1 % населеня міста. Найбільшою національною меншиною була російська (8,9 %), менш чисельними були польська (0,9 %), білоруська (0,4 %), єврейська (0,3 %) та вірменська (0,1 %). На інші національності припадало 1,3 %[48].

Подібна ситуація спостерігається з кінця 20 століття. Історично, Львів був заснований як місто з переважаючим руським населенням, проте вже в середині 13 століття, після перенесення у Львів столиці Галицько-Волинського князівства, у місті почали з’являтися національні меншини, зокрема, вірменська і німецька. Після приєднання Львова до Польського королівства, більшість населення становили поляки і німці, які згодом асимілювалися. В цей час сформувалися вірменський і єврейський квартали, які мали часткове самоврядування. За автрійського панування подібна етнічна ситуація збереглася. У міжвоєнний період 20 століття більшість населення становили поляки, близько третини — євреї, близько десятини — українці. Врезультаті Голокосту та операції «Вісла» у Львові практино не залишилося євреїв і поляків, натомість, з приходом радянської влади, зросла частка росіян, які становили прислану адміністрацію. З індустріалізацією, міське населння поповнилося українцями, урбанізованими з мешканців області.

У місті діє ряд діаспорянських організацій. Російська меншина згуртовується довкола Російського товариства імені Пушкіна, яке діє на базі Російського культурного центру. Громада видає журнал «Русская культура Западной Украины». У середніх загальноосвітніх школах № 6, № 17, № 35, № 45, № 52 ведеться навчання російською мовою. Діє декілька російських молодіжних організацій.

Польська громада згуртовується навколо Товариства польської культури Львівщини. Видається «Gazeta Lwowska», найстаріша польськомовна газета світу, що виходить по сьогодні[49]. Польською мовою ведеться викладання у середніх загальноосвітніх школах № 10 та № 24.

Життя інших національних меншин менш зорганізоване. Воно проходить навколо релігійних організацій, зокрема, євреї гуртуються навколо синагоги, вірмени — навколо Вірменської церкви.

Економіка

Головний корпус концерну «Електрон»

Львів є найважливішим діловим центром Західної України. Станом на 1 січня 2011 року в економіку Львова було інвестовано 837,1 мільйонів доларів США за наростаючим підсумком, що становить майже дві треті від загального обсягу інвестицій у Львівську область. З них у 2010 році інвестовано 96,5 мільйонів доларів, що на 46,3 % менше, ніж у 2009 році[50].

Загальний обсяг доходів міського бюджету Львова на 2011 рік встановлено в розмірі 2 286 257 тисяч гривень[51].

У червні 2013 року середня заробітна плата по місті становила 2910 гривень[52]. 1 січня 2011 року зареєстроване безробіття становило 0,7 %[53].

У Львові працює 219 великих промислових підприємств, понад 40 комерційних банків, 4 біржі, 13 інвестиційних компаній, 80 страхових організацій, 24 лізингові фірми, 77 аудиторських фірм, майже 9 тисяч малих підприємств[54]. Після розпаду Радянського Союзу в місті спостерігаються тенденції до закриття великих промислових підприємств[55], зокрема, через банкрутство, спричинене, подекуди, невдалою пострадянською приватизацією. Так, наприклад, у Львові базувалися Львівські авіалінії, однак з року в рік флот авіакомпанії зменшувався і зрештою вона була ліквідована. Натомість, спостерігається розвиток туристичної галузі та галузі інформаційних технологій[54]. Так, у 1991 році провідне місце серед галузей промисловості займало машинобудування та металообробка. Натомість на початку 21 століття домінуючою є харчова промисловість, частка якої вже у 2001 році становила 39,4 %. Питома вага продукції машинобудування та металообробки склала 17,6 %, легкої промисловості — 6,2 %, хімічної та нафтохімічної — 6,0 %, енергетики — 4,9 %, промисловості будматеріалів — 5,5 %. У місті сконцентровано 95 % загальнодержавного виробництва освітлювальних ламп, 100 % виробництва автонавантажувачів, 11 % виробництва автобусів[56].

Основні промислові підприємства:

Загальний обсяг реалізованої продукції по місту у 2008 році склав 7 870 мільйонів гривень.

Місто залишається великим бізнес-центром між Варшавою та Києвом. Згідно зі Стратегією економічного розвитку Львова до 2025 року передбачається, що основними галузями економіки міста мають стати туризм та інформаційні технології, пріоритетним також є сфера бізнес-послуг та логістики[57]. У 2009 році KPMG, одна з найвідоміших міжнародних аудиторських компаній, внесла Львів у список 30 міст світу з найбільшим потенціалом розвитку інформаційних технологій[4]. Серед найбільших IT-компаній Львова такі як SoftServe, ELEKS, Lohika, GlobalLogic.

У 2008 році британська газета «The Times» у рейтингу міст Європи, які найкраще відвідати у вихідні, третє місце віддала Львову[5]. В червні 2013 року сайт VirtualTourist на основі відгуків туристів відніс Львів на перше місце в рейтингу міст Європи, куди треба їхати негайно[58]. Місто є національним лідером зі зростання кількості туристів[59]. Так, за 200809 роки їх кількість зросла на 40 %, за рік місто відвідує понад 1 мільйон осіб. У Львові розвивається як міжнародний так і внутрішній туризм[60].

Інфраструктура

«King Cross Leopolis» — найбільший торгівельний центр Західної України (2010)

Відкриті тераси біля ресторацій на вулиці Староєврейській (2010)

Сфера послуг

Докладніше: Готелі Львова

Станом на 1 січня 2010 року у Львові налічується 7 чотиризіркових, 8 тризіркових (Замок Лева тощо) та 16 інших готелів[61]. У місті також діє 11 хостелів[62]. Львів відомий своїми кав’ярнями, цукернями та рестораціями. Загалом у місті нараховується 822 об’єкти ресторанного бізнесу. Найвідомішими з-поміж них є «Віденська кава», «Дзиґа», «Італійський дворик», «Кабінет», «Хмільний дім Роберта Домса», заклади мережі «!ФЕСТ»: «Криївка», «Мазох-café», жидівська кнайпа «Під Золотою Розою» та інші. Всі вони об’єднані у Гільдію рестораторів Львова. Також тут представленні такі мережі харчування як McDonald’s, Пузата хата, ЯпонаХата, Піца Челентано і ін.

У Львові знаходиться 1 703 об’єкти роздрібної торгівлі, в тому числі 1 232 крамниці, з яких: 501 — продовольча, 731 — непродовольча, 363 — аптеки[63]. У місті присутні як деякі європейські, так і майже всі національні мережі супермаркетів; великою популярністю користуються місцеві мережі: «Арсен», «Рукавичка», «Барвінок» та інші. Найбільші міські базари — «Південний», «Краківський» та «Привокзальний». До послуг туристів в центрі міста діє сувенірний базар «Вернісаж». У Львові знаходиться 81 АЗС. Свої відділення у місті мають близько 50 банків[64]. Медичні послуги надає 31 лікарня. З них: 11 — міські; 19 — обласні та відомчі, 1 — приватна[65].

У 2009 році журнал «Фокус» назвав Львів найкомфортнішим для життя серед українських міст[66].

Комунальне господарство

Докладніше у статті Житлово-комунальне господарство Львова

Міським монополістом з послуг водопостачання та водовідведення є комунальне підприємство «Львівводоканал». Вода для Львова видобувається зі 180 артезіанських свердловин, об’єднаних у 17 водозборів, розташованих на території Львівської області. Загальна довжина магістральних водогонів, які сполучають свердловини з містом, перевищує 600 км, міські водопровідні мережі мають довжину 1 100 км[67]. Забезпечення Львова водою здавна було однією з найбільших проблем міста, розташованого на вододілі. Перший водогін було збудовано у 14 столітті[68], але ще на початку 2000-х більшість львів’ян мала воду лише 6 годин на добу, 29 грудня 2009 року у Львові було запроваджено цілодобове водопостачання. Попри те, що вода, яка постачається у місто, має артезіанське походження, її якісь треба покращити, адже водогони перебувають не в найкращому стані — труби кородують[69].

Вуличне освітлення здійснюється у Львові комунальним підприємством «Львівсвітло». Освітлено 95 % магістральних вулиць та 85 % міжквартальних, тривають роботи з капітального ремонту зовнішнього освітлення[70]. Постачання електроенергії міським споживачам здійснює ВАТ «Львівобленерго». Постачання теплової енергії здійснюють комунальні підприємства «Львівтеплоенерго» (Галицький, Франківський, Шевченківський, Личаківський, Сихівський райони) та «Залізничнетеплоенерго» (Залізничний район). На їх балансі знаходяться 2 ТЕЦ, 146 котелень, 164 центральних теплових пункти, 540 км теплових мереж[71].

Проблемним є для Львова вивіз сміття, який здійснюється комунальним підприємством «Збиранка» на Львівське сміттєзвалище, розташоване на території Жовківського району. Сміттєзвалище, яке експлуатується з 1959 року, без проекту, планували закрити ще 1 січня 2006 року[72]. Його робота викликає протести мешканців навколишніх сіл, які вимагають закрити сміттєзвалище, а його територію оголосити зоною надзвичайної екологічної ситуації[73].

Традиційний для міста телефонний автомат на вулиці Гнатюка (2010)

Експлуатацію багатоквартирних житлових будинків та прибудинкових території здійснює 54 комунальні підприємства («ЖЕКи»). Разом з цим, міська рада пропагує створення Об’єднань співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ), яких у Львові понад 250[74].

У 2007 році у Львові, вперше в Україні, з’явився безкоштовний публічний бездротовий інтернет Wi-Fi. Ним покриті площа Ринок, проспект Свободи, площі Міцкевича та Галицька, Бернарденгарден[75]. Послуги пошти надає національний монополіст «Укрпошта», фіксованого телефонного зв’язку — «Укртелеком». У Львові розташовано 53 поштових відділення. Поштові індекси міста — 79000 — 79090; телефонний код — +38032. Всі міські телефонні номери семизнакові. У місті представлені всі національні оператори мобільного зв’язку стандартів CDMA та GSM.

Транспорт

Докладніше: Транспорт Львова

В часи середньовіччя через місто пролягали важливі шляхи:

  • так званий «Чорний шлях»: із заходу через Краків, Перемишль, Мостиська, Городок Ягайлонський, Рудне — на схід до Києва
  • з півдня через Карпати — шлях з Угорщини і Волощини — на північ до Балтики
  • так званий «Краківський шлях» — вів на схід через Личаків, Винники, Глиняни, Золочів, Зборів на Поділля.

З півдня до Львова пролягали:

  • «Волоський шлях» — через Ясси, Коломию, Галич; входив до міста теперішньою вул. Зеленою
  • «Угорський шлях» — через Лавочне, Славсько, Стрий; вів до старого Львова через Галицьку браму.[76]

Львів є одним з найважливіших транспортних вузлів України. Через місто проходять міжнародні автошляхи М06, М09, М10 та М11, які з’єднують Львів з Києвом, Будапештом, Варшавою та Краковом, національні автошляхи Н02, Н09, Н13 і Н17, якими Львів з’єднаний з іншими містами Західної України. Транзитні автомобільні потоки оминають місто об’їзною дорогою, проте це не вирішує внутрішньоміських транспортних проблем. Вони спричинені передовсім автомобільними заторами та незадовільним станом дорожнього покриття[77][78][79]. Це пов’язано зі стрімким збільшенням кількості автомобілів[80], вузькістю вулиць в центральній частині міста та складністю рельєфу, який зумовлює проходження основних транспортних потоків через центр Львова. Через те, що значна кількість магістральних вулиць міста вимощена бруківкою, перекладання якої дорожче за зміну асфальту, покриття на деяких, в тому числі центральних, вулицях перебуває в жахливому стані. Однією з причин заторів є недостатня кількість паркінгів, в тому числі багаторівневих[81].

Сучасний Львів є важливим залізничним вузлом, через який відбувається сполучення західних областей України (Чернівецької, Івано-Франківської та Закарпатської) з іншою частиною держави. В напрямках старих середньовічних шляхів від Львова розходились залізниці, побудовані перед І-ю світовою війною.[82] Через Львів також проходить значна частина залізничних шляхів, що з’єднують Україну з Європою. У 2010-х роках планується втілення проекту «Євроколія», суть якого зводиться до сполучення Львова з Польщею залізничною лінією з європейською шириною колії, що дозволить інтегрувати місто в європейську мережу швидкісних залізниць. У Львові розміщена штаб-квартира Львівської залізниці — найстаршої та однієї з найбільших складових Державної адміністрації залізничного транспорту України. Львівський головний залізничний вокзал є її основними воротами.

Міжнародний аеропорт «Львів» імені Данила Галицького, розташований всього за 6 км від центру міста, сполучає Львів з найбільшими містами України, Росії, Польщі, Італії, Ізраїлю, Німеччини, Іспанії та Туреччини. Пасажиропотік львівського аеропорту становить 576 тисячі осіб.

Основним видом громадського транспорту у Львові є автобуси, що курсують в режимі маршрутного таксі. На них припадає 64% пасажирських перевезень. Існує 53 міських та 21 приміський маршрут, вартість проїзду становить 2 гривні. До послуг львів’ян також 12 тролейбусних і 10 трамвайних маршрутів. Вартість проїзду в них становить 1 гривню 50 копійок (пільгова вартість — 75 копійок). В грудні 2009 був запущений міський рейковий автобус, однак після шести місяців роботи був закритий через нерентабельність. Зараз реалізується проект «трамваю на Сихів». В далекій перспективі розглядається також можливість будівництва метрополітену, яке попередньо заплановане на 20202030-ті роки[83].

Освіта і наука

Станом на початок 2010 року у Львові діє 96 дошкільних навчальних закладів (дитячих садочків), проте їх явно мало — лише 59 % дітей у місті мають доступ до дошкільної освіти. Батькам доводиться ставати в чергу, щоб записати дитину в дошкільний заклад, на 100 місць претендує 143 дитини[84]. Це пов’язано з тим, що у кризові 1990-ті окремі дитячі групи і, навіть, цілі садочки закривалися, натомість приміщення продавалися чи передавалися в оренду, що призвело до значного скорочення вільних місць у дошкільних навчальних закладах. Попри те, що відкриваються нові групи (у 2009 році, приміром, було відкрито 11 груп[4]), проблема стає дедалі актуальнішою, адже у Львові спостерігається збільшення рівня народжуваності[85].

У місті діють 143 середні навчальні заклади (школи). Всі вони забезпечені комп’ютерними класами[4], деякі школи мають плавальні басейни. Діє також 24 середні спеціальні навчальні заклади (технікуми, коледжі, училища) та 30 вищих навчальних закладів.

Вища школа має у Львові давні традиції. Так, у місті засновано перший в Україні університет[86] та перший у Східній Європі виш технічного спрямування[87]. Львівський університет Франка та Університет «Львівська Політехніка» є одними з найкращих ВНЗ країни і періодично займають чільні місця в національних рейтингах[88][89][90]. Такі вищі навчальні заклади, як Національний лісотехнічний університет, Українська академія друкарства, Національна академія мистецтв не мають аналогів в Україні. Серед інших львівських вишів, найвідомішими є Український католицький університет, Музична академія імені Лисенка, Національний медичний університет, Університет ветеринарної медицини.

Львів є давнім науковим центром. Тут було винайдено гас, вперше у світі виготовлено вакцину проти висипного тифу. Під керівництвом Степана Банаха в місті діяла всесвітньо відома Шотландська математична школа. У Львові розроблялося програмне забезпечення для місяцехода, міжпланетних апаратів програми «Венера», першого орбітального корабля багаторазового використання «Буран». Сьогодні тут діє 8 установ Національної Академії Наук України; за їх кількістю місто займає друге місце поруч з Харковом[91]. Львів є основним центром діяльності Наукового товариства імені Шевченка — першої в Україні суспільної академії. Загалом, в місті розташовано ще близько 40 науково-дослідних та проектно-конструкторських інститутів.

Зі Львовом пов’язане життя науковців Людвіга та Річарда Мізесів, Стефана Банаха, , Жозефа Ротблата, Яна Лукашевича, Єжи Куриловича, Юліуса Лілієнфельда, Рудольфа Вайгля, Олега Романіва, Михайла Грушевського, Бартоломея Зиморовича, Івана Крип’якевича, Освальда Вайцера, Маєра Балабана, Шимона Ашкеназі, Мартина Бубера та Фердинанда Ціркеля. Тут працював український першодрукар Іван Федорович.

Засоби масової інформації

Найбільші у Львові газети за накладами — це «Високий замок», «Експрес», «Львівська газета», «Ратуша», «Суботня пошта», «Газета по-львівськи», «Поступ» та інші. У місті видаються культові часописи «Четвер» та «Ї». Польська громада Львова продовжує традицію видання найстаршої, що виходить по сьогодні газети у Східній Європі — «Gazeta Lwowska».

Львівська обласна телекомпанія транслює власне мовлення на телеканалі «12 канал». Приватним телебаченням у Львові є ТРК «Люкс», «НТА» та «ZIK».

На території міста в межах радіочастот FM-діапазону своє мовлення проводять 17 всеукраїнських та регіональних радіостанцій: Радіо «Ера FM» (88.6 MHz), «Радіо Рокс» (89.1 MHz), «FM Галичина» (89.7 MHz), «Русское Радио» (91.1 MHz), «Мелодія» (91.5 MHz), «Super Radio» (91.9 MHz), «Львівська Хвиля» (100.8 MHz), «Gala radio» (101.3 MHz), «Хіт FM» (101.7 MHz), «Радіо 24» (102.1 MHz), «Ретро FM» (102.5 MHz), «Europa Plus Україна» (103.9 MHz), «Kiss FM» (104.3 MHz), «Lux FM» (104.7 MHz), «Авторадіо» (105.4 MHz), «Наше Радіо» (106.0 MHz) та «Радіо Незалежність» (106.7 MHz).

Серед інформаційних агенцій у Львові працюють «Західна інформаційна корпорація» (ZIK), «Zaxid.net», «Гал-info», «Львівський портал» та інші.

Культура

Музика, театр і кіно

У 1795 році у Львові було відкрито перший в Україні професійний театр. У 1842 році відкрито Театр Скарбека, тоді — третій за розмірами у Європі; у 1900 році з’явилася Львівська опера — один з найгарніших театрів країни, зображений на двадцятигривневій купюрі. У місті діє 7 професійних театрів: опери та балету, драматичний імені Марії Заньковецької, драматичний імені Леся Курбаса, драматичний імені Лесі Українки, «Воскресіння», «І люди, і ляльки», для дітей та юнацтва і ляльковий[92], 6 театрів-студій та цирк. Місто є значним осередком театрального життя — щороку тут проходять два театральні фестивалі: «Золотий лев», найбільший театральний фестиваль країни, та «Драбина», фестиваль молодого аматорського театру. Щороку, в жовтні, у місті проходить театралізований карнавал[93]. На великі свята відбуваються вуличні вистави на ходулях та вогняні шоу.

У Львові діє 7 кінотеатрів: «Планета кіно», «Кінопалац», «Копернік», «імені Довженка», «Львів», «Київ» та «Сокіл»[94]. Перший належить мережі «Планета кіно IMAX», три наступних входять до мережі «Кінопалац», а три останні є власністю держави і перебувають у жалюгідному стані через нестачу фінансування. З тих же причин, починаючи з 1990-х років, багато кінотеатрів було ліквідовано. Також у місті діє перший в Україні автомобільний кінотеатр «Кінопарк». Разом з цим, Львів часто стає знімальним майданчиком: місто «грає роль» європейських столиць, де вартість зйомок значно дорожча[95]. Щороку у Львові проходять фестивалі «Wiz-Art» (фестиваль короткометражних фільмів) та «КіноЛев» (фестиваль «незалежного кіно»). Зі Львова походять відомі актори Пол Муні, Лео Фукс, Берта Каліч та інші.

Основними осередками музичного життя міста є театр опери та балету, філармонія і будинок органної музики, де міститься найбільший в Україні орган[96]. У Львові поки немає повноцінного концертного залу, нерідко концерти відбуваються в державному цирку або в критому велотреку при стадіоні СКА. Щороку у Львові проходить безліч музичних фестивалів: «Велика коляда» (колядки), «Флюгери Львова» (етноджаз), «Віртуози» (класична музика), «Львів Стародавній» (фестиваль середньовічної культури), «Діапазон» (органна музика), «Етновир» (етно), «Контрасти» (сучасна класична музика), Фестиваль давньої музики, «Jazz Bez» і «Alfa Jazz Fest» (джаз), «Stare Misto» (рок)[97]. У місті діють академічний камерний оркестр «Віртуози Львова», хорова капела «Дударик», муніципальний оркестр «Галицькі Сурми», муніципальний хор «Гомін», камерний оркестр «Леополіс», симфонічний оркестр філармонії. З містом пов’язане життя музикантів, композиторів і співаків Соломії Крушельницької, Франца Ксавера Моцарта, Філарета Колесси, Мирослава Скорика, Руслани Лижичко, Святослава Вакарчука, Володимира Івасюка та інших.

Королівські зали в Палаці Корнякта, який сьогодні належить Львівському історичному музею (2007)

Музеї та картинні галереї

Докладніше: Музеї Львова

Для відвідувачів у місті відкриті двері понад 40 музеїв. Серед них: Львівський історичний музей, другий за розмірами історичний музей України[98]; Національний музей, одна з найвизначніших[99] в Україні скарбниць українського мистецтва, заснована митрополитом Шептицьким; Львівська галерея мистецтв, один з найбагатших музеїв України, в минулому очолюваний відомим мистецтвознавцем Борисом Возницьким[100]; Етнографічний музей, єдиний такого типу в Україні; Національний меморіал «Тюрма на Лонцького», перша в Україні в’язницямузей. Популярними у туристів є також «Шевченківський гай», Аптека-музей, «Арсенал», Палац Потоцьких та інші. У Львові також багато галузевих музеїв, як, наприклад, музеї пива, пошти, друкарства, скла, релігії тощо. Є також певна кількість меморіальних будинків-музеїв, присвячених видатним мешканцям міста. Природознавчий музей, який володіє однією з найбагатших у Східній Європі експозицій, сьогодні закритий на реконструкцію.

У Львові діє понад 20 художніх галерей, найвідомішими з-поміж яких є «Дзиґа», «Зелена канапа», «Сливка», «Музей Ідей» та інші.

Загалом, музейні фонди Львова нараховують 36,5 тисяч експонатів, у 2009 році музеї міста відвідало 366,5 тисяч осіб[101].

Література

Докладніше: Бібліотеки Львова

З давніх-давен Львів був значним літературно-книговидавничим центром регіону. З містом пов’язані імена Івана Франка, Богдана-Ігоря Антонича, Марії Конопницької, Єжи Яницького, Олександри Мариніної, Ванди Василевської, Леопольда фон Захер-Мазоха, Бруно Шульца, Станіслава Лема, Станіслава Єжи Леца, Надії Мандельштам, Шолом-Алехема, Оноре де Бальзака, «Руської Трійці» «Дванадцятки» та інших. Серед відомих сучасних українських письменників, у Львові мешкають Ігор Калинець, Наталка Сняданко, Ігор Павлюк, Юрій Винничук, Віктор Неборак, Любко Дереш, Василь Габор, Марія Матіос[102]. У Львові розташовані такі відомі видавництва, як «Аверс», «Афіша», «Видавництво Старого Лева», «Країна ангелят», «Мета», «Піраміда», «Свічадо», «Світ», «Фенікс», «Центр Європи». Щовересня в місті проходить Форум книговидавців — найбільша культурна подія України[103]. Львів у різні періоди своєї історії описаний у численних романах.

У 1817 році у Львові засновано Оссолінеум, бібліотеку і науково-дослідний інститут, який незабаром став одним з найвизначніших центрів польської науки. Після Другої світової війни 70 % фондів було перевезено до Вроцлава, натомість у Львові на базі колишнього Оссолінеуму було створено Національну бібліотеку імені Василя Стефаника, одну з найбільших в Україні. Тут зберігаються прижиттєві видання творів Шевченка, Франка, Лесі Українки, Коцюбинського, Гоголя, Гюго, де Бальзака, Дюма, Діккенса, Міцкевича, Толстого, Чехова, Пушкіна, Лермонтова та інших письменників. Одними з найцінніших придбань бібліотеки є колекція оригіналів листів багатьох відомих людей. Книжковий фонд становить понад 7 мільйонів екземплярів. Серед інших відомих бібліотек Львова — Бібліотека Львівського університету, Міська центральна бібліотека імені Лесі Українки, Центральна міська дитяча бібліотека, Обласна бібліотека для дітей, Обласна бібліотека для юнацтва та інші.

Релігія

Львів є центром одного з найрелігійніших регіонів України. Так, впродовж 19601980-х років у Львові та області, при населенні 0,8 % від загального населення СРСР, було понад 10 % усіх діючих культових споруд[86]. Сьогодні місто є центром єпархій Української греко-католицької церкви, Української автокефальної православної церкви, Української православної церкви — Київського патріархату, Української православної церкви (Московського патріархату), Римо-католицької церкви та Вірменської апостольської церкви. У Львові знаходиться управлінський центр Римо-католицької церкви в Україні. Тут діє Українська автономна православна церква Львова — нечисленна православна юрисдикція, не визнана Вселенською Церквою. Крім того, в місті діють протестантські, іудаїстські та мусульманські громади.

Серед найвідоміших культових споруд міста Собор святого Юра, головний храм українських греко-католиків, Успенська церква, багатовіковий центр православного життя регіону, Латинська катедра, Бернардинський костел, колишній домініканський костел, Костел святої Ельжбети та інші. Зі Львовом пов’язані життя та діяльність Петра Могили, Йосипа Сліпого, Андрея Шептицького та інших відомих релігійних діячів.

У Львові знаходиться 8 кладовищ, але відкритим для поховань є лише на одне з них. Найвідомішим є Личаківський цвинтар, де поховано багато відомих людей. Сьогодні його оголошено історико-культурним заповідником.

Традиції

Святкування Дня батяра на площі Ринок у 2008 році

Львів — споконвічне місто українсько-польського прикордоння, в якому століттями змішувалися традиції, культури і мови. Так, в результаті взаємних запозичень, наприкінці 19 століття у міському середовищі сформувалася львівська ґвара — говір, що утворився в результаті змішання української і польської мов з вкрапленнями німецької та єврейської лексики. На думку деяких дослідників, вона є складовою південнокреського діалекту польської мови[104], інші вважають її одним з варіантів балаку. У другій половині 20 століття ґвара вийшла з широкого вжитку, однак багато слів досі побутують серед львів’ян. Останнім часом деякі інституції (Львівська міська рада, часопис «Ї») докладають зусиль для її певного відродження.

Наприкінці 19 — на початку 20 століття розповсюдженою у Львові була субкультура батярів — авантюристів і гульвіс, які з часом набули кумедних рис. Вона стала причиною формування міського фольклору, який ще називають батярським. Львівський міський фольклор в основному складає батярські пісні (найвідоміша — неофіційний гімн міста «Тильку ви Львові») та легенди (видані в чисельних збірниках; найвідоміші серед них — «Легенди старого Львова» Юрія Винничука). З 2000-х років для відродження батярських традицій у Львові щорічно, 1 травня, проводять День батяра.

Вважається[105], що жителі Львова мають праві погляди, а місто є «твердинею націоналізму». Разом з тим, зі Львова вийшло багато українських політиків, які вчинили значний вплив на сучасну політичну ситуацію в державі. Це В’ячеслав Чорновіл, Богдан Горинь, Левко Лук’яненко, Юрій Луценко, Василь Куйбіда, Іван Васюник, Тарас Чорновіл, Олег Тягнибок, Ганна Герман та інші. Свого часу у місті жили президент Монголії Цахіагійн Елбегдорж та один з лідерів російської опозиції Григорій Явлінський. З містом пов’язані життя історичних політичних діячів: Богдана Хмельницького, Романа Шухевича, Степана Бандери, Симона Візенталя, Якова Розенфельда, Мухаммеда Ассада, Казимира Бартеля.

Давньою міською традицією є споживання кави. «Львівський культ кави» широко відомий за межами міста. Вважається, що кожен «правдивий львів’янин» має принаймні раз на день пити каву. В центрі міста безліч кав’ярень, якими прокладені чисельні туристичні маршрути; щороку проводиться міське свято «На каву до Львова», на якому визначають найкращу кав’ярню міста[106][107]. Іншим продуктом, з яким часто ідентифікують Львів, вважається шоколад. Місцеві жителі називають його «чоколяда»[108]. Щороку у місті проводиться традиційне Свято шоколаду, Свято сиру і вина.

Особливим є святкування Різдва у Львові, під час якого в місті відбувається різдвяний ярмарок, встановлюється шопка та дідух, відбуваються народні гуляння, виступи вертепів та парад звіздарів, фестиваль «Велика коляда» і Свято пампуха[109].

Архітектура

Прапор ЮНЕСКО Світова спадщина ЮНЕСКО, об’єкт №865
англ.фр.

Радянська «панельна» забудова Сихова (2007)

В архітектурі Львова, яка не сильно постраждала під час війн 20 століття, відображено багато європейських стилів та напрямків, які відповідають різним історичним епохам. Після пожеж 1527 і 1556 року практично не залишилося слідів готичного Львова, проте добре представлено такі епохи: ренесанс, бароко, класицизм. Характерним для Львова став стиль сецесії, трапляються споруди в стилях ар-деко і берлінський модерн.

У місті встановлено більше півсотні пам’ятників: військових обелісків та меморіалів, монументів національним героям і визначним подіям, видатним жителям міста та регіону.

У Львові знаходиться найбільше пам’яток архітектури серед всіх українських міст[2]. Переважна їх більшість сконцентрована в історичному центрі, який занесено у список Світової спадщини ЮНЕСКО. Серед найвизначніших архітектурних пам’яток міста Ратуша, ансамбль площі Ринок, Чорна кам’яниця, Палац Корнякта, колишній домініканський костел, комплекс Успенської церкви, Королівський арсенал, Порохова вежа, Міський арсенал, монастир Бернардинів, Латинська катедра, Собор святого Юра, Костел святої Ельжбети, Залізничний вокзал, Університет Франка, Оперний театр, Театр Марії Заньковецької, Преображенська церква, Вірменська церква, Монастир святого Онуфрія, Церква Святої Параскеви П’ятниці та інші.

На південь та на схід від Старого міста йдуть елітні райони, забудовані, передовсім, наприкінці 19 — на початку 20 століття. Навколо них — радянська забудова: промислові зони та спальні райони. На долю типового масового жита припадає 40 % житлових площ міста. Ще близько 20 % житла — приватна малоповерхова забудова, переважно зосереджена на околицях, в районах, де раніше знаходилися приміські села. У Львові спостерігається найвища щільність міської забудови серед всіх обласних центрів і великих міст країни.

З 1990-х років значно знизилися темпи будівництва. Так, у 1990 році було здано 369 тисяч квадратних метрів житла, в 1995 році — 90 тисяч квадратних метрів, а в 2000-ому — 96 тисяч квадратних метрів житлової площі[110]. Починаючи з 2003 року темпи будівництва поступово нарощуються. У 2005 році було здано 158,7 тисяч кв. метрів житлової площі, у 2009 році – 187,2 тисяч кв.метрів, а в 2012 році – 242,5 тисяч кв.метрів житла[111]

Спорт

Докладніше: Спорт у Львові

Стадіон «Арена Львів» (2011)

Спорт у Львові має давню історію: у місті відбулися перші в Україні футбольний (1894) та хокейний (1905)[112] матчі. У той час, коли в Російській імперії та СРСР спорт лише поширювався, на теренах Австро-Угорщини, а потім Польщі регулярно проводили міжнародні змагання та турніри. У 1930-х рр. проводилися Рівнинні перегони Краків-Львів. 4 вересня 1931 року у Львові відбувся перший конгрес ФІТА — Міжнародної федерації стрільби з лука. У серпні-вересні того ж року Львів прийняв перший чемпіонат світу і Європи зі стрільби з лука. Львівський хокейний голкіпер Микола Скрипій одним з перших в історії почав використовувати захисну маску для обличчя — ще у 1933 році. Він сконструював її з військового шолома, причепивши спереду дротяну маску.[113] Львівська футбольна команда «Погонь» 5 разів вигравала чемпіонат Польщі з футболу, національна збірна Польщі деякі ігри проводила у місті Лева, за національну команду регулярно грали гравці із львівських клубів.

У 1969 році львівський футбольний клуб «Карпати» став єдиним клубом з нижчої ліги, який здобув Кубок СРСР з футболу. Сьогодні він представляє місто у футбольній прем’єр-лізі України 2012/13. Інший львівський клуб, ФК «Львів», брав участь у сезоні прем’єр-ліги 2008/09. Щороку у місті проводиться наймасштабніший фестиваль футбольних фанів у Східній Європі «Єврофан». Львів був одним з міст-господарів чемпіонату Європи з футболу 2012 року.

Головною спортивною спорудою Львова є стадіон «Арена Львів». Крім того в місті функціонують стадіони «Україна», «СКА», «Скіф», «Юність» та інші.

Львів є одним з лідерів українського футзалу — в сезоні 2006/07 чемпіоном України стала «Енергія», а в першості 2008/09 переміг «Тайм». Загалом, у найвищому дивізіоні 2009/10 із 12 клубів 4 представляють Львів: «Тайм», «Енергія», ТВД і «Кардинал». Жіночий гандбольний клуб «Галичанка» починаючи із сезону 2001–2002 років перебуває у чільній трійці вищої ліги чемпіонату України. У вищих лігах національних чемпіонатів Львів також представляють баскетбольний клуб «Політехніка-Галичина», ватерпольний клуб «Динамо» та волейбольний клуб «Львів».

Львівська шахова школа за радянських часів була однією з найвідоміших у СРСР і дотепер залишилась серед провідних шахових центрів України. Серед найвідоміших гросмейстерів міста Степан Попель, Леонід Штейн, Олександр Белявський, Андрій Волокітін, Василь Іванчук та інші. Відомими є також львівські лучна, регбійна, спідвейна та велотрекова школи.

Львів прийматиме Чемпіонат Європи з баскетболу 2015 року, до якого буде зведено нову багатофункціональну арену. Уряд України має наміри висувати кандидатуру Львова на проведення Зимових Олімпійських ігор у 2022 році[114][115].

Міжнародна співпраця

Львів має 17 міст-побратимів[116][117]:

З шістьома містами Львів співпрацює без укладення договору[120]:

У Львові є генеральні консульства Польщі, Росії і Чехії, почесні консульства Австрії, Бельгії[121], Білорусі, Бразилії, Грузії[122], Казахстану, Канади, Латвії, Литви, Мексики, Нідерландів, Німеччини та Словенії. У місті також діє Візовий центр Посольства Іспанії в Україні[123] та постійно перебуває Консульський кореспондент Посольства Італії в Україні[124]; діє Британська рада. Львів є членом організацій «Eurocities»[125], «European Cities Marketing»[126], OWHC (Організації міст світової спадщини)[127] та «Energie-Cites»[128].

 

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.