Штурм «Антошки»: силовики с кувалдами изъяли сервер и кассовые книжки

Очередной факт безчинства наших правоохранителей, которые делают фактически что хотят, которым Закон не писан, которые в своем секторе являются почти богами… И самое смешное, которые НИКОГДА НИ ЗА ЧТО не отвечают, хоть по Конституции Украины все перед законом равны… К сожалению, СИСТЕМА осталась бандитской и никакие Майданы её даже не пошатнули…

29 июля в 9.30 утра группа следователей из Главного Следственного Управления МВД города Киев под руководством следователя Гончара вместе с вооруженной группой провели обыск одесского офиса магазина «Антошка».

shturm_antoshki_siloviki_s_kuvaldami_iz_yali_servera_denejnie_knijki_1470

Обыск проводился согласно предписанию Печерского суда. Отметим, что оно было выписано на все компании по уголовному делу, к которому, по словам владельца «Антошки» Владислава Бурды, они не имеют никакого отношения и никогда с ним не ознакамливались.

shturm_antoshki_siloviki_s_kuvaldami_iz_yali_servera_denejnie_knijki_8277

Как сообщает Бурда, предварительно предоставить документы никто их не просил: «Ворвались сразу и бегом в кассу с кувалдой. Изъяли деньги, кассовые книги и даже чековые книжки. Выволокли сервер на середину комнаты. И начали идти по кабинетам».

1438331653_8219

После того как про происходящее был проинформирован губернатор Одесской области, в офис был направлен его представитель. В ходе диалога он договорился со следователями, что они не будут ничего вывозить без решения суда и главное не будут обыскивать личный кабинет почётного консула.

1438331662_5759

«Следователи согласились, но под вечер, когда уже представителя губернатора не было, рванули с кувалдами в консульский кабинет для обыска со ссылкой на звонок из Киева.
В этот момент в офис подтянулись силы Евромайдана, которые уже давно ведут борьбу с беспределом столичных силовиков, телевидение и сам глава УВД в Одесской области Гиоргий Лордкипанидзе», — пишет Бурда на своей странице в социальной сети Фейсбук.

1438331670_5761

По информации источника, всё закончилось в 6:30 утра. На сегодняшний день изъятые денежные средства и сервер находятся в кабинете Лордкипанидзе, который пообещал не выдавать их без полного соблюдения закона: решения суда об изъятии и присутствия представителя нашей компании.

1438331667_8292

«Главная цель наезда была остановить работу предприятия и вынудить к переговорам. Способ, которым украинские правоохранители наносят максимально возможный ущерб предприятию, я считаю варварским и контрэффективным, потому что точно не способствует росту экономики и инвестиций в страну. У нас на предприятии работает 2300 человек. Завтра первое число и мне не ясно, как выплачивать зарплату сотрудникам без чековых книжек. И вообще как развивать бизнес, если я не имею элементарных гарантий сохранения прав собственности и нормального функционирования предприятия со стороны государства? Если есть налоговые вопросы, то почему их решает МВД, а налоговая ничего об этом не знает?». – заключает владелец «Антошки».

1438331653_8199


Джерело: http://timer-odessa.net/news/shturm_antoshki_siloviki_s_kuvaldami_iz_yali_servera_denejnie_knijki_456.html

“Суди, міліція і прокуратура – це жирні воші, які п’ють кров з України”

7f8cb6b47ce8bd66eb1c47b5f1d68469_S

Євген Положій, відомий журналіст та письменник, з 1998 року видає і очолює сумську газету “Панорама”.

Автор дев’яти художніх книг. Кілька місяців тому спільно з іншими журналістами видав книгу-реквієм “Вічна пам’ять героям”, присвячену загиблим на війні хлопцям з Сумщини. Автор цілого списку журналістських розслідувань, які викривають корупційні схеми. Торік на Євгена скоїли замах: жорстоко побили у власному гаражі. Судова тяганина триває й досі: за словами Євгена, справу затягують навмисне.

На початку осені у видавництві “Фоліо” вийде друком роман “Іловайськ”, для якого Положій опитав багато солдат, волонтерів, вище військове командування. За словами журналіста, це поки найважливіша книга його життя.

Євгене, які зараз найбільші проблеми Сумської області?

– Проблеми Сум навряд чи різняться від інших міст. Негаразди окремо взятого міста проектуються на всю Україну. Правда в регіонах зв’язки тісніші, ніж в столиці. Тут всі один одного знають, в кожного чиновника — своя історія. Вже було б геніально, якби вони просто не крали. Це б дало результат у короткостроковій перспективі. Але доки є група посадових осіб, які заносять гроші суддям, кримінальна схема розкрадатиме місто й далі. Як розкрадає вже років десять.

Чому саме років десять?

– Справа у тому, що до того на Сумщині “правив” губернатор Володимир Щербань. Очолив область у 1999 році. Економічна картинка малого й середнього бізнесу при ньому дуже змінилася. Щербань “насолив” багатьом. Не випускав селян з молоком за межі області. Змушував здавати за дуже низькі ціни на молокозаводи. Те, що це неправильний бізнес-підхід, показав різкий занепад підприємств, як тільки той пішов з губернаторства. Бо досить було опинитися заводам у конкурентному середовищі — відразу стали. Деякі досі працюють. Але ті, які колись забрав Щербань, простоюють. На президентських виборах-2004 на Сумщині точилася справжня війна, просто бійня за голоси. Організувався потужний Майдан. У західних областях тоді було спокійніше. Через 3-4 роки Щербань в інтерв’ю сказав: “всі плани по виборах поламала газета “Панорама”. Зізнаюсь, було приємно це чути. Бо ми тоді організували радіомарафон “Нічний дозор”, фіксували на виборах кожне порушення. В нашу студію просто під час ефіру кидали газову гранату. Усяке бувало.

638459_1_w_590_lq

І примірники вашої газети при Щербані палили.

– Так, тоді про свободу преси навіть мови не могло бути. В нашій газеті інтерв’ю з відвертою критикою влади мали надрукувати якраз в річницю губернаторства Щербаня. В його апараті якось взнали, що стаття виходить. Зупинили автобус з накладом, спалили. Але ми це передбачили: за першим бусом з газетами йшов другий. Маємо свою мережа доставки. По ній газета й пішла.

У 2003му в Суми приїздив Ющенко. Хотів зробити тут прес-конференцію. Всі відмовляли, бо боялися “донецьких”. Двері перед Ющенком відкрила “Панорама”. Тоді нам вмить перерізали електрику: вели прес-конференцію при свічках. Так я познайомився з Ющенко, Томенко, Порошенко. На події були всі журналісти адекватних опозиційних видань. 2004 рік був для сумської преси дуже важливий. Бо якби не дай бог не виграв Ющенко і став Янукович, “Панорами” точно б не існувало. Вже потім, з 2006 по 2010 роки на фоні загального економічного підйому в країні багатіла і Сумщина. Тільки лінивий не з’їздив у Єгипет, не взяв квартиру в кредит.

Кажуть, саме правління губернаторів-“регіоналів” до певного сенсу допомогло сформувати в області проукраїнські погляди.

– Ну, такі погляди були тут і раніше. Але справді, через Щербаня і Чмиря (Юрій Чмирь очолював область з квітня 2010 по 16 грудня 2013 року, після чого до січня 2014 був заступником Адміністрації Президента при Януковичі- “Gazeta.ua”). Сумщина добре взнала, хто такі “донецькі”. Однозначна більшість населення – проти сепаратизму. Коли під час Майдану штурмували адміністрації, у Росії це відстежували по регіонах. Перевіряли рівень спротиву людей. Дивилися, де ще крім Донбасу до Росії лояльні, де — ні. Сумщина тоді показала, що тут багато пасіонаріїв, які покладуть голову, але “руский мир” сюди не пустять. Інша справа — на Сумщині значно більше пасивного люду. На півночі області – міста Середина-Буда, Ямпіль, Шостка. Там етнічно різноманітні люди, багато росіян. Північ області доволі небезпечна потенційним електоратом: там завжди голосували то за комуністів, то за регіоналів.

Там люди вийшли б на проросійські мітинги, якби зовні раптом почали роздмухувати конфлікт?

– Проросійські настрої там є, це ясно. Та не думаю, що за них там проливатимуть кров. До того ж, Україна на півночі точно здатна втримати позиції. Але от екс-регіонал, а нині – тіньовий керівник депутатської групи в облраді “Воля Народу” народний депутат Андрій Деркач має в області певний вплив. Він входив у найближче оточення патріарха Кирила. Має в Глухові так звану озброєну “самооборону”. Це кілька десятків відставних ментів і “спецназівців” Деркач міг їх би виставити за 15 хвилин. Хоча, звісно, офіційна позиція Деркача — патріотизм. Мер Шостки Микола Нога “править” зо 15 років, всіх там пересидів. Має щиру підтримку місцевих. Коли почалася історія з сепаратизмом, Нога сказав: “наша задача — работать”. Такий здав би місто на раз-два. А от Конотоп, що ближче до Чернігівщини, українське місто. Окреме питання — кримінальні авторитети, які там здавна панують.

Що зробила, а що ні, влада Сум і області за цей рік?

– За підтримку армії і компенсацію коштів родинам солдат — Сумській владі тверда “п’ятірка”. Тут — молодці, нічого не скажеш. Активно підвищують обороноздатність. Будують нові казарми для 58ї бригади, створюють якусь експерементальну бронемашину. Можливо, пустять на місцевому заводі у серійне виробництво. Це вкрай необхідно, бо до Сум від кордону російський танк проїде хвилин за сорок. Але докорінних реформ нема з однієї простої причини: відсутнє концептуальне уявлення, що і як робити. 90% нових чиновників у селах і містах впевнені: “тримаємо міста такими, як є, цього досить”. Щось ремонтують, латають. Натомість треба змінювати все докорінно — підхід, концепцію, сутність і порядок речей. Є низка всього, що можна змінити навіть за день. Та більшість чиновників вважають це неважливим. Кажуть, що є речі більш глобальні. А ті, що навіть намагалися щось зробити, деморалізовані. Бо натикаються на саботаж суддів, міліції, прокурорів. Міліція, суди, прокуратура — всі ідеологічно на боці старої влади, а до нових швидко знайшли підхід. Гроші і зв’язки вирішують все. Хочемо реформувати транспортну систему — прокурори проти. Бо мають тут власні фірми маршруток. Скасовують всі прозорі рішення.

Міська рада звільняє корупціонерів, а ті повертають собі посади через суди, та ще й відкривають на опонентів карні справи, бо ті їх “неправомірно прибрали”. Закриває прокуратура очі й на зниклі кошти. Куди в Сумах пішли виділені колись гроші на театр? А 170 мільйонів гривень на психдиспансер? Ми робили кілька журналістських розслідувань, але на них не реагують. Всюди продовжують діяти “договорняки”. Ось звільнили начальника управління комунального майна Щербака. Той подав до суду. Суд раптом не зайняв його сторону. Тоді Щербак виписався з Сум і прописався в Сумському районі. Подав до суду вже як житель Бездрика. “Свій” суддя прийняв рішення про “незаконне” звільнення Щербака. На посаді знову поновився. І ніякого шахрайства.

638459_2_w_300_lq

Тобто в першу чергу треба міняти саме суддів, прокурорів.

– Звісно. Це ключова проблема всієї України: на тілі держави живуть величезні жирні воші, які п’ють кров. Це суди, міліція і прокуратура. Ідеальною картина мусить бути така: 10% кадрів з прокуратури і судів — в тюрму, інші — на вихід. Повністю нові кадри можна підготувати менш як за рік. Патрульній службі достатньо шести місяців тренувань американськими інструкторами. Плюс – три місяці роботи з напарником. Міліція може оновитися за півтора роки. Прокуратура — ще швидше. Мають бути одночасно звільнені також всі місцеві чиновники, щоб не виникало проблем із судами.

Зараз бачу, що влада не береться за деякі прості проблеми, з вирішенням яких відразу б полегшили життя. Взяти ті ж сумські дитячі садочки і школи. В кожній батьки здають кошти. І тільки 4 заклади мають правильно оформлені благодійні фонди, де показують звіти про вхідні й вихідні кошти. В інших батьки питають, на що витратили кошти. А у відповідь чують: “Вы что, нам не доверяете?!”. Це накладає зайві навантаження на стосунки дітей і вчителів, вчителів і батьків. Давати гроші згодні всі, але маємо знати, куди вони пішли. Після нашої телепрограми “Громадський контроль” начальник управління видала розпорядження, і дитсадки почали викладати звіти в соцмережах. Проте на словах “о, яка гарна ідея” все закінчилось. Активісти пропонували, аби така система на постійній основі запрацювала з осені. Цього ніхто не почув.

А яка ситуація з медичними закладами?

– З лікарнями тут ще гірше. Бо перетворилися на “приватні заклади” їхніх головних лікарів. Головлікар не платить ані комунальних, ані податків. Веде прийоми у комунальному закладі, не втрачаючи ні копійки. Зараз ніхто не відмовиться заплатити, щоб добре лікували. Всі такі “внески” йдуть на медичне обладнання для благодійного фонду, який тимчасово займає лікарню. Коли звільняється лікар, то забирає все це обладнання з собою, лишаючи саму лікарню голою і босою. Поки ми платимо лікарям двічі: перший раз — зарплатню, другий раз — ніби податки, а на ділі — статки керівництву. Щоб з малою дитиною потрапити до лікаря-спеціаліста, треба займати чергу з 5 ранку. Потім стояти в ній 2-2,5 годин. І це тільки для того, щоб узяти в реєстратурі талончик. Потім виявляється, що талону не вистачило. Наступного ранку — знов у черзі. Іноді так їздять тиждень. Це штучно створена корупційна схема. Бо щоб не стояти в черзі, ви заплатите. Ну а потім ще чекаєте на лікаря півгодини, доки той базікає телефоном, і замість чотирьох пацієнтів приймає два і йде на обід. Чому не зробити б електронний запис? Років вісім після серії наших розслідувань директора одного такого благодійного фонду при лікарні посадили: молодий хлопець мав будинок за 140 тисяч доларів, джип за 70. Головлікар теж сів. Але це нічого не змінило глобально.

Також певні речі можна змінити й без погоджень з тією ж центральною владою.

– Звісно. Було б бажання. Взяти ту ж систему ЖКГ. Базові речі в ній можна змінити швидко, точково по всій країні. Для цього не треба жодних глобальних реформ. Люди просто мають почати самі обирати організації, які обслуговуватимуть їх будинки. Чому в Сумах досі не зробили службу, яка б пішла в люди і роз’яснювала, що треба, аби ЧП “Іваненко” не за гривню, а за 90 копійок обслуговував будинок, який його обере? Аби влада могла скинути зі свого балансу всі будинки, їх землю треба віддати в оренду мешканцям, а краще – у власність. Тоді зникнуть земельні конфлікти. Ніхто на такій землі без згоди мешканців будинків не зведе ані кіоску, ані тим більше багатоповерхівку. Навіть трубу не викопає. До речі, днями перший будинок в місті отримав сертифікат на земельну власність. Це наша маленька перемога. Далі – всім будинкам треба зробити технічні паспорти. Бо зараз ЖЕКи замість реальних 800 квадратних метрів показують 900, за які й беруть кошти. І ніхто не міряє, скільки там тих метрів насправді. Тоді сфера ЖКГ стане прозорішою.

638459_4_w_590_lq

Сумська область займає одне з останніх місць в Україні за туризмом. Як змінити цю ситуацію?

– Є хибна думка, що сумська область дуже приваблива для подорожей. Насправді ж за великим рахунком тут дивитись нема чого. Є Чернігів, Батурин, Одеса, Львів і ще купа класних міст і містечок. А що Суми? По-перше, аби сюди доїхати, треба нормальні дороги. Це дасть комунікацію між містами. Бо зараз до столиці на авто по цих колдовибоїнах добиратися просто страшно. Друге — де почитати англійською, скільки обійдеться день перебування в Сумах? Де англомовна людина знайде розклад поїздів до Сум? Ніде. Третє – розробити кілька маршрутів: дводенний, триденний і тижневий. За цих трьох умова можна буде колись говорити про зелений туризм: сплави на байдарках, велосипеди, тури по історичних садибах і монастирях. Мрію колись створити туристичний довідник по Сумщині. Немало сумчан кілька поколінь тому переїхали і живуть в Пітері, в Сибіру. От для них можна зробити щось на кшталт курорту-ностальгії, як-от Поморський край на півночі Польщі для німців, які там колись жили. Це була б особлива “фішка” – тури до рідного колись дому, де жили їх діти-прадіди. Але зараз я навіть не можу уявити відпочиваючих у нас росіян.

Революция, контрреволюция, эволюция

Революция и контрреволюция

Когда комментаторы выборов в Чернигове говорят о том, что элита “не сделала никаких выводов” из Майдана, у меня это вызывает удивление. Разве этот Майдан – в отличие от событий 2004 года – готовила элита? Можно сколь угодно долго рассказывать о важной организаторской роли оппозиции, о поддержке бизнеса – все это было. Но основная масса людей вышла на улицы самостоятельно, после избиения студентов. Вышла инстинктивно – в этом сила и слабость Майдана. Но нынешняя элита оказалась во главе Майдана просто потому, что была легитимной парламентской оппозицией – а большинство собравшихся даже после избиения студентов поддерживали мирный протест, а не войну с властью. А для мирного протеста нужны участники переговоров с властью.

Точно также нынешняя элита оказалась во главе страны. После панического бегства Януковича власть буквально валялась на земле, кто-то должен был ее подобрать и начать восстанавливать разрушенное бывшим президентом государство. Естественно, было желательно, чтобы этот кто-то был легитимен в глазах мирового сообщества и граждан страны. Оппозиция и так фактически имела большинство в парламенте – она стала оппозицией, не потому, что проиграла выборы в Раду, а потому, что депутаты-бизнесмены, избранные по мажоритарным округам, предпочли союз с властью устремлениям своих избирателей. После бегства Януковича эти депутаты привычно изменили свои предпочтения – только и всего. Поэтому приход к власти бывшей оппозиции был логичен. Как и ее победа на последующих парламентских выборах, обусловленная крахом и развалом Партии Регионов. Но люди ради этой победы на Майдан не выходили.

А ради чего выходили? Ради европейской интеграции? Ну, это был лозунг обоих “домайданов”, происходивших до избиения студентов и не сравнимых по количеству участников и ожесточенности протеста с настоящим Майданом.

Нет, выходили против Януковича и ради достойной жизни. При этом каждый вкладывал в это понятие что-то свое, а политикам не доверяли изначально.

Этим Майдан 2013-2014 годов тоже отличался от событий 2004 года. Тогда выходили тоже против Януковича – но и ради победы Ющенко. Именно с Ющенко связывали надежды на будущую достойную жизнь. И когда эти надежды не оправдались, наступило разочарование – и в Ющенко, и в политической элите вообще, и даже в Майдане, в протесте. Для того, чтобы после этого разочарования вновь собрать людей на площади, нужно было очень постараться. Но у Януковича получилось.

Теперь следующий вопрос: почему элита, которая оказалась у власти благодаря идиотизму предшественников, не может вести себя иначе? Иначе могла бы вести себя элита, которая пришла бы к власти на волне революции, на волне восстания. Мы можем, конечно, называть Майдан Революцией достоинства. Мы можем отыскивать и находить в нем признаки революции. Но революций, сохраняющих прежние государственные институты, не бывает. Не только Робеспьер не мог провозгласить себя исполняющим обязанности короля Франции. Даже тяготевший к монархическому управлению Наполеон не мог – он создавал совершенно новую, имперскую структуру управления. И, напротив, когда после победы над демонтировавшими монархию республиканцами Франко провозгласил себя регентом престола – это была не революция. Это была контрреволюция. Возвращение к старым институтам.

В Украине не произошло ни того, ни другого. Ни революции, ни контрреволюции. Произошло стихийное восстание, скомпрометировавшее часть элиты и заставившее ее отказаться от власти.

Но, кстати, даже эта отказавшаяся часть – за исключением вынужденных эмигрантов – не так уж плохо себя чувствует. Разве бывший глава администрации президента Украины Сергей Левочкин на глазах не восстанавливает свое влияние, оказываясь не только в роли модератора Оппозиционного блока, но и важнейшего переговорщика в процессах, происходящих внутри самой власти? Разве Геннадий Кернес, один из главных оппонентов Майдана и вдохновитель бандитских нападений на протестующих, перестал быть мэром Харькова?  Разве Сергей Кивалов после смены губернаторов в Одесской области не усиливает свои позиции, пока новый руководитель области воюет с ветряными мельницами пляжных заборов? Таких примеров можно привести десятки – и самое главное, они обязательно аукнутся совершенно новым раскладом сил на местных выборах.

Контрреволюция

Если бы в Украине в 2014 году произошла настоящая революция, я бы назвал все эти примеры предпосылками контрреволюции. Но произошло восстание, квалифицированное в качестве революции только у нас и в России – что и стало предлогом для интервенции. Что действительно произошло – так это восстановление законности, возвращение к легимной редакции Конституции, торпедированной Януковичем, усиление роли парламента и других властных институций, чьи функции были узурпированы Януковичем. Но фактически мы остались жить в той же самой стране – с институциональной точки зрения. И с другой – с точки зрения общественного запроса.

Самое страшное, что этот запрос отчетливо не сформулирован. Он по-прежнему остается “запросом на достойную жизнь” – и этой его зыбкостью с удовольствием пользуются – и еще воспользуются – разнообразные проходимцы. При этом само государство буквально балансирует на канате. Реформы, если и проводятся – то не потому, что их хочет власть, и не потому, что их необходимость понимает большинство населения.

А потому, что после победы восстания мы зависимы от помощи Запада и вынуждены с ним считаться. Ничего обидного в этом нет – просто на момент Майдана 2013-2014 годов Украина почти полностью исчерпала свой ресурс выживания, и ее руководство должно было обратиться к сторонним силам за помощью. Янукович выбрал Россию. Если бы он удержался, были бы другие реформы – завинчивание гаек, борьба с инакомыслием, централизация олигархических доходов и окончательное превращение государства в личное владение Януковича при том, что сам он стал бы вассалом Путина, украинским Кадыровым. Но восстание заставило государство сделать другой выбор. Тоже очень непростой. И болезненный не потому, что это – европейский выбор. А потому, что это – европейский выбор “того самого государства”.

Можно ли кардинально изменить ситуацию? Можно. С помощью настоящей революции, которая уничтожит все существующие государственные институты, вернет в государственную собственность олигархические предприятия, приведет к власти совершенно новых людей, не участвовавших ранее в управлении и даже политической деятельности. Нужно ли объяснять, что такой путь – да еще и при наличии российских войск на границе – является самой быстрой дорогой к демонтажу украинской государственности как таковой? Собственно, не случайно именно о таком варианте мечтает – и к нему подталкивает – Россия. Собственно, именно поэтому любая радикализация ситуации в Украине становится главной новостью в российских СМИ. И поэтому вопрос о том, кто будет финансировать Украинскую революцию, давно решен. Украинскую революцию будет финансировать Путин.

Майдан

Но есть и другой путь изменения ситуации – контрреволюционный. Он состоит в усилении президентской власти, упрочении государственного контроля над жизнью общества, превращению парламента и правительства в “довесок” к личной власти, выстраиванию олигархов под первое лицо – и все это под лозунгом борьбы с интервенцией и консолидации национальных усилий. Но на самом деле это облегчит задачи России по установлению контроля над Украиной через это самое первое лицо или окружение новоявленного “лидера нации” – или упростит возможность дальнейшей интервенции. Так как авторитарной Украине никто не будет помогать – и в России это хорошо понимают. Поэтому вопрос о том, кто будет финансировать контрреволюцию, давно решен. Контрреволюцию будет финансировать Путин.

Остается еще эволюция – противно, муторно, долго, но ничего не поделаешь. Эволюция – это то, что Путин финансировать не готов, у него нет таких денег и возможностей, а главное – понимания момента. Эволюцию может финансировать только Запад. А так как Запад будет настаивать на реформах, то уже эти реформы приведут к появлению настоящего среднего класса. А настоящий средний класс осознает свои интересы, выработает разнообразные политические взгляды, выдвинет из своих рядов и новых политиков, и новых управленцев. Так мы и получим новое качество в старом государстве – примерно как в Испании после смерти Франко. Там ведь тоже элита была та еще – но именно она, пусть и в сотрудничестве со своими вчерашними врагами, и осуществила переход к демократии. А сегодня, спустя четыре десятилетия, Испанией руководят уже совершенно другие люди.

И нами будут руководить. Если мы не утратим терпение и реализм и научимся делать правильные выводы на будущее. Черниговские выборы, кстати – один из поводов такие выводы сделать.

Виталий Портников

Джерело: http://lb.ua/news/2015/07/27/312022_revolyutsiya_kontrrevolyutsiya.html

Разведка США рассказала Порошенку о его играх с Правым Сектором

Правый Сектор

Протесты «Правого сектора» против украинской власти, в частности, Президента Украины Петра Порошенко, и призывы провести референдум о доверии к руководству страны сейчас представляют скорее символическую угрозу для него. В то же время, дальнейшее развитие конфликта будет зависеть от ряда факторов.

Об этом говорится в отчете американской частной разведывательно-аналитической компании Stratfor.

«Прямой вызов «Правого сектора» правительству имеет, скорее, символическое значение, чем несет физическую угрозу. Украинская власть оказалась зажата между пророссийскими террористами, с одной стороны, и бойцами националистических групп — с другой. Наряду с тем, что Россия давит на Киев, чтобы предоставить сепаратистским регионам больше уступок, «Правый сектор» призывает к отказу от Минского процесса и введению военного положения на Донбассе, что оказывает дополнительное давление на Киев», — обратили внимание эксперты.

Кроме того, они назвали факторы, от которых будет зависеть развитие ситуации вокруг конфликта. Среди них – количество людей, которых «Правый сектор» может организовать для того, чтобы участвовать в инициированном им референдуме, меры, которые украинское правительство станет принимать в отношении организации, а также статус добровольческих батальонов «Правого сектора», которые в настоящее время находятся на передовой, участвуя в конфликте на востоке Украины. Отмечается также, что политическая позиция России относительно «Правого сектора» и их потенциальные связи вероятнее всего, негласные или опосредованные.


Джерело: http://bbcccnn.com.ua/archives/11519

Боевики взяли в осаду Счастье и поставили силам АТО ультиматум покинуть город до утра, – “Айдар”

Счастье

Сегодня в 19:00 террористы начали атаковать позиции украинских военнослужащих в городе Счастье Луганской области. Об этом сообщает пресс-служба батальона “Айдар”.

По словам бойцов, последние подразделения батальона вышли из города в 8:00.

“Боевикам не жалко снарядов. Позиции защитников поливают огнем из 120-мм минометов, обстреливают “Градами” и танками. На ТЭС пытались прорвать 2-й блокпост, но бойцам удалось отбить первую атаку”, – говорится в сообщении.

Отмечается, что остальные бойцы батальона “Айдар” продолжают удерживать базу в г. Счастье, Школу Милиции, и блокпосты на ТЭС. Это около 30 человек, которые остались защищать Счастье.

“Школа милиции находится в осаде. Бронированные машины и тяжелые пулеметы держат на прицеле здание. Ультиматум прост – утром покинуть город. Представители закона “ЛНР” вообще надеялись войти в пустое здание. ТЭС – стратегический объект, его будут удерживать до последнего. Боевики чрезвычайно рискуют, ведь 80 тонн взрывчатки станут последним аргументом в смертельном споре патриотов и боевиков”, – говорится в сообщении “Айдара”.

Ранее в СНБО заявляли, что боевики готовят наступление на трех направлениях. Стратегически важными считаются донецкое направление, где по данным АП, насчитывается 80% всех обстрелов и нападений со стороны боевиков; мариупольское – поскольку ожидается, что захватив этот город боевики и российские войска будут иметь возможность выхода к временно оккупированному Крыму. Также важной считается часть фронта в Луганской области, где в районе 29 блокпоста, Трехизбенки, Станицы Луганской неоднократно заявлялось о возможности формирования со стороны боевиков очередного “котла”.


Джерело: http://112.ua/ato/boeviki-vzyali-v-osadu-schaste-i-postavili-silam-ato-ultimatum-pokinut-gorod-do-utra-aydar-247714.html

1 2 3 4 102