Путін припустився фатальної помилки у відносинах з Китаєм, – аналіз

Головний кремлівський стратег припустився фатальної помилки, порушивши правила міжнародного політичного етикету і знехтувавши попереднім узгодженням свого месиджу із керівництвом Китаю. Відтепер будь-які сподівання Кремля заангажувати Пекін як союзника супроти європейсько-англо-саксонського світу, з метою пом’якшити наслідки економічних санкцій, приречені на невдачу, а разом із нею і шанси Москви на безболісну перемогу в протистоянні Заходу або і на перемогу взагалі.

У своїй псевдопереможній промові з нагоди загарбання Криму, Путін подякував китайському політбюро за начебто надану йому моральну підтримку. А очільник міжнародних відносин Лавров, із притаманною йому ведмежою елегантністю, повідомив, що «оцінки Китаю і Росії стосовно ситуації й розвитку подій в Україні співпадають».

Це була цинічна брехня, а з точки зору міжнародного етикету – ляпас китайському керівництву, адже Пекін не підтримав Кремль, як у випадку зі Сирією, в Європейській Раді Безпеки під час голосування щодо анексії Криму: він демонстративно утримався. А його міністерство закордонних справ заявило, особливо наголосивши: «Китай завжди дотримується принципів невтручання у внутрішні справи будь-якої держави і поважає незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України».

Щоби збагнути справжні відносини між Пекіном і Кремлем, бажано ознайомитись із книгою «Китай: Вовк у світі?» авторства Джорджа Валдена, колишнього британського дипломата, а тепер, уже на пенсії, вільного журналіста. Дипломат Валден був одним із небагатьох представників Заходу, якому було дозволено жити в Китаю в період «культурної революції». Він мав змогу безпосередньо спостерігати, наскільки глибоко дві гілки світового марксизму – радянська і китайська – насправді ворогували одна із одною. І ця ворожнеча допровадила їх аж до межі ядерної війни, яка не відбулася лише завдяки зусиллям західної дипломатії. Як ЦРУ, так і Держдепартамент США, у яких в період правління Мао Дзедуна не було власних достовірних джерел інформації в Китаю, були приголомшені звітом британського дипломата.

Валден пише, що китайці ніколи не пробачать Москві захоплення Східного Сибіру ще у часи царської імперії, бо для них це «втрачені території і можливості». Китайці бажають повернути свою історичну територію і провадять планове етнічне переселення за Амур, що вельми нагадує мексиканську міграційну реконкісту в штати Каліфорнії, Аризони чи Техасу, які були відвойовані у Мексики під час війни 1846-1848 років.

За період зникнення СРСР населення Східного Сибіру скоротилося із 8 мільйонів (1967 рік) до 6,3-5,9 мільйонів осіб, і за цими цифрами проглядаються поселення-примари вздовж усієї Транссибірської магістралі. Росія так і не зуміла скористатися плодами східносибірського освоєння територій. А беручи до уваги фактори низького рівня народжуваності (1,3 дітей у сім’ї), поширеного алкоголізму серед місцевих мешканців та відсутність бажання працювати, населення цих територій, яке іще буде здатне, неминуче «відкотиться» до європейської частини Росії під натиском більш активних і працелюбних китайських переселенців. Питання лише в одному: наскільки швидко «відкотиться» і наскільки мирно?

Джонатан Фенбі, експерт з питань Східної Азії та співзасновник британського бюро досліджень і консалтингу, розповів, що в Раді національної безпеки Китаю є фракція, яка мала намір підтримати Путіна у питанні щодо України, натомість сподіваючись домогтися у нього вигідніших умов постачань газу, корисних копалин та китайського освоєння незаселених російських територій. Проте голова КНР Сі Цзіньпін їх приструнив: для Путіна він пише іншу партитуру.

Ми так і не дізнаємося, принаймні найближчим часом, про що насправді розмовляв Сі Цзіньпін із Бараком Обамою під час зустрічі в Гаазі, але те, що сказав китайський лідер, вочевидь немає нічого спільного з позицією Кремля у міжнародних проблемах. Бен Родс, заступник радника з питань національної безпеки США, був захоплений проведенням цих переговорів, а опісля стверджував, що Росія більше не може покладатися на «свого традиційного союзника».

Путін вирішив, що на міжнародній арені він може поводитися наче тінейджер у пітерській підворітні: одному зробити саєчку, другому дати ляща, а в когось і пульнути з рогатки. Він ставиться до Німеччини як до колишньої радянської маріонетки, до Китаю – з великоросійською пихатістю, а колишні радянські республіки вважає територією московських інтересів, на якій йому дозволено робити все, що заманеться. Однак розуміючи, що як не сьогодні, то завтра доведеться віддати Китаю території, загарбані царською Росією, а можливо і мало заселені простори аж до Уральських гір, Путін вдався до авантюри в Україні, щоби зберегти перед своїми підлеглими бодай видимість могутності. Мовляв, китайцям поступилися, бо так уже історично склалося, чисельна перевага на їхньому боці, зате хохлів знову загнали у кремлівське стійло; згодом заженемо туди ще й інших колишніх рабів. А щоби Захід не надто обурювався кремлівсько-імперськими геополітичною манією, було вирішено застосувати газ як засіб приструнення європейців.

Однак кремлівська кліка прорахувалась: час для авантюри обраний явно не фартовий, а проти газу, як зброї, Захід протиставив вуглеводний аналог – нафту. Окрім того, Європа в себе створила дуже великі запаси газу. Водночас чимало європейських трубопроводів переобладнали для подачі пального в обох напрямках із метою, в разі необхідності, допомогти з блакитним паливом більш вразливим країнам, що мають контракти з Росією. Вісім держав ЄС розмістили у себе термінали LNG для нагромадження запасів зрідженого газу, а Польща і Литва приєднаються до них у поточному році зі своїми терміналами. Європа робить радикальні кроки й у пошуку інших партнерів-постачальників газу, щоб із осені 2015 року позбутися газпромівського менінгіту. А тут іще Україна має твердий намір затвердити норму демонополізації надходження газу в розмірі не більше 30% від одного постачальника. Одним словом, гряде до «Газпрому» велика печаль.

Зіткнувся Кремль зі ще однією дошкульною реальністю: надприбутки нафтового багатства розтрачені, професійні навички інженерно-технічного персоналу атрофовані, промисловість спустошена голландською хворобою (деіндустріалізація країни, що перейшла на експорт одного виду сировини), переоцінкою вагомості валюти в економіці та іншими факторами, вразливо-болючими для великоруского амбіціонізму. Росію вигнали зі «Сімки», Світового Банку, ЄБРР, світової торгівлі зброєю, літаками, зробили парією у «Двадцятці», а в листопаді можуть вигнати і звідтіля. Автомобільна і авіабудівна промисловість – знищені. Будівництво ракетних двигунів і ракет для виведення супутників на орбіту – в занепаді. А в січні 2015 року Росію планують позбавити і членства в ПАРЕ.

Можливо деякі російські фінансові стратеги уже почали усвідомлювати, що глобальні ринки більше зважають на американську комісію з цінних паперів, аніж на російську мілітарну загрозу. Будь-яка санкція проти російського олігарха, пов’язаного з російською компанією, позбавляє цю фірму міжнародного ринку і потенційно провадить її до неминучого дефолту. Отож проблеми у Путіна назрівають не лише на міжнародній арені.

Сьогодні щораз частіше поступають сигнали, що російський істеблішмент усе відвертіше висловлюється проти безперспективної політики Кремля. Еліта і простий люд Росії починають оговтуватися з очманіння від дзвону литавр і шовіністичних промов з нагоди крадіжки Криму. Якщо навесні виконавча і законодавча влада Росії говорили з Україною через губу, або й зовсім не бажали розмовляти, вважаючи українську владу нелегітимною, то тепер уже називають Блок Петра Порошенка своїм партнером. Тільки хто їм тепер повірить?

У своїй політичній кар’єрі Путін «відмочив» велику дурницю напередодні поїздки у Сербію, коли дав інтерв’ю сербській газеті «Політика». Він наголосив, щоби «США подумали, чим загрожує розлад між великими ядерними державами для стабільності у світі і перестали тиснути на Росію». Фактично, не маючи належних аргументів, щоби пояснити світовій спільноті мотивацію своєї військової агресії, він удався до примітивного ядерного шантажу.

Не побачивши очікуваного переляку на обличчях західних лідерів, Путін вибухнув істерикою під час засідання так званого «Валдайського клубу»: або Захід буде перед Москвою тремтіти і співпрацювати, або Москва почне всім дошкульно паскудити, де тільки зможе. А іще нахвалявся, що руский ведмідь буде ходити там, де захоче, і робити те, що йому заманеться і своєї тайги не віддасть. Дивна річ, що великий прихильник історичних романів не взяв до уваги факти минулого, що в разі потреби з тайги ведмедя викурюють, вставляють металеве кільце у ніздрю, дресирують і водять на ярмарки для всенародних оглядин.

Путіну пробачали багато що, особливо довготерпелива фрау Меркель, але не цього разу і не погрози з позиції застосувати нуклеарну зброю. Проект Золотої Орди – Московська Татарія, яка нахабно ототожнює себе із Руссю, – буде закритий, оскільки він став реальною загрозою для усталеного світового порядку. І не виключено, що урочистий церемоніал закриття доручать провести давньому московському партнерові по золотоординській антиєвропейській коаліції – Китаю.

Ярослав Левків, для IA ZIK

Джерело: http://zik.ua/ua/analytics/2014/11/03/putin_prypustyvsya_fatalnoi_pomylky_u_vidnosynah_z_kytaiem__analiz_537145

Ну что россияне? Что бы вы там ни говорили по телевизору, но вот ваше реальное положение сейчас

Итак, внешнеполитические итоги.

С Европой мы разосрались, и, похоже, очень надолго. Если б не наш газ, они б с нашим руководством общались только через автоответчик.

Прибалтика с Россией ничего общего иметь не хочет, потому что брезгует. Украина с нами теперь срать на одном поле не сядет. Молдавию мы тихо душим, запрещая ввоз их фруктов и овощей. Они нас за это так же тихо ненавидят и мечтают о евросоюзе. Белоруссию держим на коротком поводке: чуть что – тоже запрет на ввоз чего-нибудь и амба. Они, сжав зубы, терпят. Привыкли.

Грузия показывает нам фак на американский манер. У них там Норман Фостер автобусные остановки проектирует, и вообще все о’кей.

В Дагестане – ежедневно трупы и тягучий сериал про ликвидацию банды боевиков. Одним словом, конституционный бардак и безвластие.

В Чечне – казарма, где расквартирована вся президентская рать на случай заварухи и возбухания пятой колонны. Пока мы можем платить за их Кайены – они за нас. Платим, конечно, но уже чота ссыкотно.

Китай не хочет затевать с нами ни войны, ни дружбы. Мы их стараемся не пущать, они тихо, не спрашивая разрешения, просачиваются и с вежливой улыбкой занимают господствующие высоты.

Со Штатами – вообще война, хоть и холодная. Канада – это тоже Штаты, поэтому разницы в отношениях – никакой.

С Японией – на ножах. Даже Австралия в нас плюнула бы с удовольствием, если б могла доплюнуть. Южная Корея – в обнимку с Америкой, то есть, против нас. Ближний восток – как рептилия: добра не помнит и в случае чего – укусит без колебаний.

Теперь – друзья. Страны BRICS. Бразилия, Индия, Южная Африка. Ну, какбэ, да. Очевидные лидеры мирового политического процесса и в сфере технологий большие доки. Хороши друзья, ничего не скажешь.

Куба. Шлюха. Хочешь любви – гони монету. Ладно б еще умела что-нибудь, кроме сигар и танцев.

Дальше – неофеодальные Узбекистаны, Кыргызстаны, Казахстаны, Туркменистаны, Азербайджаны… С такими и дружить-то неловко. Приходится закрывать глаза на тамошнее средневековье.

Северная Корея – сюда же. Про Монголию и говорить незачем, она есть только на картах, а в природе ее не существует.

Вот такой расклад.

Внимание, вопрос! Вы довольны результатами четырнадцатилетнего правления Сильного Лидера™?

Росія і бойовики створили 4 нові угруповання з 25 тисяч осіб і потужної техніки

Об’єднані війська російської армії і бойовиків закінчили формування кількох ударних угруповань.

REUTERS

Про це повідомив керівник Центру військово-політичних досліджень “Інформаційний опір” Дмитро Тимчук на своїй сторінці в Facebook.

За його словами, угруповань було сформовано чотири:

Луганське (район Первомайськ-Луганськ-Станиця Луганська);

Горлівсько-Донецьке;

Волновахсько-Тельманівське;

Новоазовське.

“У складі даних угруповань, за оцінками групи «ІС», близько 14-15 тисяч російських найманців і військовослужбовців РФ, а також 10-12 тисяч бойовиків з місцевих бандформувань”, – уточнив Тимчук.

Крім того, у складі угруповань 110-115 танків, 250-280 ББМ (бойових броньованих машин) типу БМП, БТР, МТ-ЛБ, 80-100 знарядь ствольної артилерії і установок РСЗВ, близько 500 одиниць автотранспорту (від російських армійських броньованих КамАЗів і паливозаправників до саморобних ган-траків).

Нагадаємо, за минулу добу“найгарячішими” точками в зоні АТО були Старий Айдар (4 обстріли), Кримське і Павлопіль (по 2 обстріли).
Детальніше читайте на УНІАН: http://www.unian.ua/politics/1004286-rosiya-i-boyoviki-stvorili-4-novi-ugrupovannya-z-25-tisyach-osib-i-potujnoji-tehniki.html

Впечаления россиянина: Вернулся из Финляндии, испытал мерзкое чувство

Фотография: Александр Старостин

Александр Старостин

Вернулся из велотрипа по Финляндии, который буквально перевернул мое отношение к финнам.

Маршрут проходил по финской провинции, дороги — грунтовые. Ночевки — вне кемпингов. Не многие знают, но вставать с палаткой в Финляндии можно везде. Граница и таможня на велосипеде проходятся за пять минут без очереди (Привет, автомобилисты!). Сразу от границы начинаются велодорожки, но дальше в деревенской части страны асфальта и прочих удобств нет.О финской дорожной инфраструктуре написано много, как и о самих финнах, которые в разных «Особенностях национальной рыбалки», да и в нашем сознании в основном предстают некими неотесанными, пьяными увальнями. А любая страна — это люди, вот они-то меня и удивили. Вот несколько эпизодов интересных с культурологической точки зрения: мы приехали в музей деревянного зодчества в Иматре, но облом, он оказался закрыт до июня. Встретили хозяина, возившегося с машиной. Он открыл музей — все избы старые финские с деревенской утварью, приветливо сказал: «Смотрите» и ушел обратно в машину.

Ни слова о деньгах и никакого страха за драгоценное музейное имущество, как в наших Кижах и прочих музеях, где в каждой комнате по смотрителю.

Вторая история: девушка, торговавшая мороженным, заметила, что мы рассматриваем карту и подошла узнать, все ли в порядке. И когда не смогла нам помочь, закрыла свой киоск (!) и решила позвать маму, сидевшую неподалеку, чтобы та подсказала. Пришла мама, которая говорила немного по-русски, и помогла и даже откуда-то принесла и подарила более подробную карту. Вроде мелочи, да? Но приятно.

Но и на этом наш культурный экспириенс не закончился. Уже под ночь, проехав более 80 километров по сельским дорогам, в районе Суокумы нам никак не удавалось найти выход к озеру. Слишком много тропинок и тропок. Решили ловить редкие в этих местах машины, чтобы спросить дорогу. Остановилась первая же (!) машина. Водитель — голый по пояс рыжебородый финн, а с ним его миловидная подруга. Мы объяснили проблему, что хотим переночевать у озера, вдали от людей и ближе к воде. Проблему они поняли. Стали пытаться чертить карту. Не получилось. Попросили подождать десять минут. Уехали и что вы думаете — вернулись на велосипедах!! И проводили нас несколько километров по лесным дорогам к озеру. Эта пара живет на хуторе и разводит лошадей. Мы видели прекрасных коней в поле неподалеку.

Ну и последняя история: после утренних шестидесяти километров под палящим солнцем, мы попросили воды у одного из фермеров, работавших в поле. Фермер не отрываясь от работы указал рукой на свой дом: «Идите и налейте на кухне». Офигеть! Думаете, это мелочи? Но это ведь ни какая-то там Германия, это Финляндия здесь под боком, рядом с русской границей, и как другая планета!

Каким образом? Почему так? Находясь там, я постоянно задавал себе эти вопросы. И мой внутренний патриотизм и мою национальную гордость постоянно подтачивало мерзкое чувство несостоятельности и ущербности.

Вот та же природа по обе стороны границы, те же березки, сосенки, каменистые склоны и болота. Конечно, северная природа не самая удобная для взращивания разных культур и животноводства (так у нас обычно оправдываются), но в Финляндии поля распаханы, везде хутора с прекрасным хозяйством. Люди разводят лошадей, кто-то коз и коров. Везде почтовые ящики со свежими газетами.

Дома не заперты. Чистота на дорогах – ни мусора, ничего. У каждого озера лодки и домики для барбекю общего пользования. В городах покрупнее велодорожки, никак не пересекающиеся с автомобильными.

Полицию за всю поездку мы не видели ни разу. Общее ощущение, что явно нация взяла и сделала все под себя, для своего кайфа и удобства. Природа не угроблена – за одну короткую поездку можно увидеть зайцев, лис, сов. У нас, к примеру, за десять лет я один раз только встретил лису. Зато полицию с многочисленными КПП в приграничных областях встречаю постоянно. Пять раз проверяли паспорт, начиная с Лесогорска. Интересно, зачем? Два раза пытались сознательно напугать или сбить на машине. Натравливали собак.

Я уже ничему не удивляюсь, много лет путешествую по России. Но к иллюстрации рассказа о Финляндии приведу несколько коротких свежих эпизодов «российского гостеприимства» (из множества) за этот только-только начавшийся велосезон.

На майские ездили недалеко от Хийтолы по северному берегу Ладоги, увидели пожар в полях и одиноко стоящий домик, к которому подбирался огонь. Поехали по дорожке к домику предупредить о надвигающейся опасности. Выбежала бабка и не дав нам рта раскрыть сразу: «Что вы тут забыли? Это дорога не проезжая. Убирайтесь вон!!!». Сказали, что предупредить о пожаре за домом. Поджала губы: «Посмотрим. А вы уезжайте».

Второй эпизод: прокололся, отстал от товарищей, пытался застопить машину, чтобы уточнить маршрут. Я простоял час, проехало мимо около сорока машин, прежде чем остановилась раздолбанная девятка, и та с ветераном войны, глухим на одно ухо, который все-таки помог.

И третий эпизод: под Каменогорском — выехали из дичайшего леса к какой-то усадьбе с фонтанами и с красивым домом — решили спросить о том, куда дальше ведет дорога — выскочил жирный хозяин со свинячими глазками, в которых так и читается вечный застрявший страх, что вот даже спрятавшись в этой глуши с наворованными деньгами, его рано или поздно найдут и спросят «Откуда?».

И конечно из его глотки вырвались вместо приветствий сразу угрозы: «Что вы тут ездите? Сейчас собак спущу. Пошли вон!». Вот такой вот контраст, вот такое «гостеприимство». Вот из-за этого, путешествуя по Финляндии, я думал в основном о нашей с вами родине.

И когда ехал обратно, уже в Ленинградской области, по-другому смотрел вокруг — на эти свалки, мусор, разруху. Обращал внимание, что нет ни одного вспаханного поля по дороге. В основном или пустые деревни или грязнущие заводы и комбинаты (привет Светогорск!) или частные дома с припаркованными джипами и высоченными заборами, вокруг которых свалка из мусора, валяющихся шин и прочей нечисти.

Все подходы к озерам загажены так, что страшно подойти. А чаще не подойти по другой причине — все озера и даже весь север Ладоги нелегально застроены. У всех собаки и джипы. А места общего пользования с таким количеством мусора, что сколько мы не пытались его вывозить на своих велосипедах, иногда таща по три дня мусорные мешки — этот мусор не иссякаем. Что говорить, если даже таможенная, еще закрытая, территория с русской стороны в Брусничном — загажена так, что словами не описать.

Вот и вопрос: как с этим жить?

Джерело: http://www.gazeta.ru/travel/2013/05/29_e_5361273.shtml

Премьер министр Украины Арсений Яценюк: Народ Украины, требует отмены депутатской неприкосновенности всех уровней!

 Голосуйте за отмену депутатской неприкосновенности всех уровней:
1 308 309 310 311 312 319