Херсоне́с Таврі́йський (дав.-гр. Χερσόνησος — ἡ χερσόνησος (ге¯ херсо́не¯сос) значить «півострів», за середньовіччя Херсон, у слов’янських джерелах Корсунь) — старогрецьке місто-держава в південно-західній частині Криму (у межах Севастополя).
23 червня 2013 року на 37-й сесії Комітету Світової спадщини ЮНЕСКО, що проходила у Камбоджі, Херсонес Таврійський був включений до списку світової спадщини ЮНЕСКО. До списку була також внесена і хора — сільськогосподарська округа навколо Херсонесу.[1]
Історія
Херсонес Таврійський був заснований 422–421 рр. до н. е. грецькими вихідцями з Гераклеї Понтійської як грецька колонія на північному узбережжі Чорного моря і за античної доби став важливим торговельним, ремісничим і політичним центром південно-західного узбережжя Криму. Херсонес розміщений у південно-західній частині Криму, біля Карантинної бухти в межах сучасного міста Севастополя. Найдавніші археологічні знахідки в Херсонесі — уламки чорнофігурної кераміки — датуються VI століттям до н. е. За свідченням Страбона, поряд з Херсонесом Таврійським знаходилося інше місто, яке Страбон називає Давній Херсонес, що, можливо, дало назву для Херсонеса Таврійського.
Уже через століття після заснування територія Херсонесу охоплювала весь півострів, що лежить між Карантинною і Пісочною бухтами (в перекладі з грецької «Херсонес» якраз і означає півострів).
Економічний і політичний розквіт Херсонесу Таврійського припадав на IV–II ст. до н. е. Він був демократичною державою, карбував власні монети. Основою його економіки було виноградарство, рибний промисел, ремесла і торгівля (збіжжям, а також худобою та рибою) з іншими грецькими містами, скіфами й таврами.
У III ст. до н. е. в Херсонесі жив і працював історик Сіріск, перший історик на теренах України. Сіріск зробив опис історії міста Херсонеса та його взаємин з Боспорським царством, проте його праці не збереглися. Припускають, що, як і Геродот, він виступав у театрі, а саме в Античному амфітеатрі Херсонеса, спорудженому в той час.
За весь час існування міста-держави херсонесцям доводилося вести численні війни. У II століття до н. е. Херсонес вів тривалу війну зі скіфами. Була втрачена Керкінітида, зруйнований Калос Лімен, ворог неодноразово стояв біля воріт міста. Херсонес був змушений звернутися за допомогою до понтійского царя Мітрідата VI Євпатора, який направив до Криму великий загін на чолі з полководцем Діофантом. Діофант на чолі об’єднаної армії, куди входили херсонеські і понтійські війська, протягом трьох кампаній (у 110–107 рр. до н. е.) розгромив скіфів, взяв Феодосію, дійшов до Керченського півострова й захопив Пантікапей. Проте Херсонесу не вдалося зберегти свою самостійність: він увійшов до складу держави Мітрідата. Відтоді місто перебувало в тривалій залежності від Боспорської держави.
Після смерті Мітрідата VI Євпатора політична карта всього Східного Середземномор’я кардинально змінилася. Вибираючи з двох бід меншу, херсонесці вирішили «стати під тверду руку» Риму як «вільного міста» і позбутися принизливої опіки царів Боспору. Римський диктатор Гай Юлій Цезар прийняв Херсонес під опіку Риму. Однак пізніше, слідуючи своєму улюбленому принципу «розділяй і володарюй», римські імператори то підпорядковували місто своїм союзникам — боспорським царям, то надавали йому «свободу», коли необхідно було стримати амбіції боспорських монархів.
У перших століттях н. е. в Херсонесі затверджується олігархічна республіка, влада в якій належала незначному колу впливових, знатних і покірних Риму осіб. У 60-ті роки I століття римляни організували велику військову експедицію в Таврію, щоб дати відсіч скіфам, які знову загрожували містові. Після розгрому скіфів військами трибуна Плавта Сільвана, Херсонес стає форпостом римських військ у Північному Причорномор’ї.
У цитаделі міста, змінюючи і доповнюючи один одного, стояли загони I Італійського, XI Клавдієвого та V Македонського легіонів з провінції Нижня Мезія (тер. сучас. Болгарії), а в херсонеській гавані базувалися кораблі Мезійського Флавієвого флоту. У місті знаходилася ставка військового трибуна, якому підпорядковувалися сухопутні й морські сили в Криму.
На початку IV століття в Херсонесі була заснована християнська єпископська кафедра. У 301 р., за часів імператора Діоклетіана, Патріарх Єрусалимський Гермон послав у країну Тавроскіфів, в місто Херсонес, єпископів Єфрема та Василя. 310 р. — дізнавшись про мученицьку смерть святителів Єфрема й Василя, Патріарх направляє в Крим трьох його сподвижників — єпископів Євгена, Елпідія і Агафодора.
У V столітті християнство стає офіційною релігією. Безжально руйнуються пам’ятки античного мистецтва, театр, храми, їх заміняють християнські церкви, каплиці. У складі Римської держави в IV–V століттях місто веде виснажливу боротьбу за виживання, стримуючи натиск найсильніший варварів, серед яких особливою жорстокістю відрізнялися гуни. Херсонес, захищений потужними оборонними стінами, продовжує жити ще тисячоліття, але вже в умовах нового, феодального ладу.
У V столітті Херсонес увійшов до складу Візантійської Імперії. З V по XI століття Херсонес залишався найбільшим містом на північному березі Чорного моря і важливим центром візантійської культури. З IX століття він став однією з її військово-адміністративних областей. До того часу змінився не тільки зовнішній вигляд середньовічного міста, але і його ім’я: візантійці називали його Херсоном, слов’яни — Корсунем.
За цей півтисячолітній період своєї історії Херсонес опинявся на перехресті військово-політичних інтересів Хазарського каганату, Київської Русі, печенігів та половців. У 988 році київський князь Володимир після кількох місяців облоги захопив місто. Взяття Корсуня дозволило Володимиру диктувати свої умови візантійському імператорові Василеві II і одружитися з візантійською царівною Ганною. У свідомості давньоруських літописців захоплення Корсуня нерозривно пов’язане з Хрещенням Русі та поширенням християнства. З того часу (частково вже раніше) культурні впливи Візантії на Київську Русь йшли переважно через Херсонес (Корсунь).
З початку XIII століття (від захоплення Константинополя хрестоносцями) Херсонес опинився в залежності від Трапезундської імперії.
У середині XIV століття, коли торгівлю на Чорному морі монополізували генуезці, Херсонес швидко занепав і був знищений татарами (1299 р. — нападом Ногая. Великий князь Литовський Ольгерд, розбив кримськотатарське військо в 1363 році поблизу гирла Дніпра та продовжив свій похід у Криму, спустошивши Херсонес і захопивши тут всі цінні церковні предмети. Його наступник Вітовт в 1397 році пішов на Крим, дійшов до Кафи і знову зруйнував Херсонес.
У 1399 році темник Золотої Орди Едигей захоплює і спалює місто. Після цього нищівного удару Херсонесу вже не судилося піднятися. Херсонес був насамперед торговим містом і загинув не лише внаслідок нападів та плюндрування, але й через зростаючу конкуренцію з генуезькими колоніями: Кафою, Чембало та іншими.
Державний лад
Херсонес. Підмурки християнської церкви доби Візантії.
Володимирський собор стоїть на місці центральної площі Херсонесу, на якій в античні часи відбувалися народні збори
Херсонес був типовим грецьким полісом. Це місто-держава було рабовласницькою республікою з демократичною формою правління. Вищим органом влади були збори всіх вільних громадян чоловічої статі, які досягли повноліття. Народні збори приймали закони і вирішували найважливіші питання. Повсякденним життям міста керували виборна рада та колегії, які здійснювали спостереження за всією діяльністю жителів міста. Історики припускають, що члени ради обиралися на місяць, а її секретар (грамматевс) — на рік. Ім’я царя (базилевса) було епонімом, тобто його ім’ям називався і датувався рік. Від стародавньої високої посади царя збереглися почесні, але тільки формальні релігійні функції. Для командування військом обиралася колегія стратегів, пізніше їх замінили архонти.
Колегія деміургів охороняла чистоту демократичного ладу. У місті існували народний суд і спеціальні посадові особи — дікасти (судді). Рішення суду приймалися за допомогою голосування камінчиками, тобто таємним голосуванням. Державна скарбниця і священні суми перебували у віданні різних осіб, які також обиралися народом, а після закінчення терміну служби звітували перед народними зборами про проведені витрати. Агораноми спостерігали за порядком на ринку, астіноми — за точністю мір ваги та об’єму, імена останніх карбувалися на монетах і ручках амфор.
Як і в інших античних державах, в Херсонесі надавали великого значення фізичному вихованню та навчанню. Тому тут існувала особлива посада гімнасіарха. Всі ці посади були виборними, вибори проводилися або хейротонією (голосування підняттям рук), або за жеребом. До числа найважливіших посадових осіб належали номофілаки — магістрати, характерні виключно для аристократичних та олігархічних держав, де вони мали право накладати покарання, призначати послів тощо. Така риса аристократичного устрою пов’язана із завоюванням і підпорядкуванням місцевого населення і необхідністю бути в постійній військовій готовності, коли представники найзаможніших родин виступають основою збройних сил.
Політична історія Херсонесу V—II ст. до н. е. майже невідома. Мабуть, тільки один, але зате дуже важливий період висвітлений у джерелах дуже повно. З III в. до н. е. грізною силою в Північному Причорномор’ї стають скіфи. Розрізнені їх племена поступово переходять до осілого способу життя, землеробства (поряд зі скотарством), утворення племінних союзів. Політичне їх об’єднання завершується створенням великої держави з центром у Неаполі («Нове місто», руїни його — на південно-східній околиці сучасного Сімферополя). На чолі його стає розумний і енергійний вождь — цар Скілур. Скіфська знать мріє про багатства грецьких міст, прагне захопити в свої руки узбережжя з його заморською торгівлею.
У I столітті до н. е. Херсонес втратив демократичну форму правління, потрапивши в залежність від Римської імперії і довго служив основним форпостом її політики в Північному Причорномор’ї.
Економіка
Античні амфори, в яких перевозилися численні товари
Руїни будинку винороба в Херсонесі
Торгівля Херсонесу була переважно посередницькою. З грецьких міст Малої Азії, островів Егейського моря та материкової Греції (Гераклея, Синоп, Делос, Родос, Афіни) купці привозили сюди прикраси з дорогоцінних металів, зброю, розмальований чорно-лаковий посуд, оливкову олію, мармур тощо. Частина цих товарів перепродувалася сусідам — скіфам. Значну частку херсонеського експорту становили тубільні товари: хліб, худоба, шкіри, хутра, мед, віск, а також раби.
Гераклійский півострів херсонесці перетворили на свою сільськогосподарську зону — так звану хору, де були споруджені укріплення, садиби, розмежовані наділи, зазеленіли виноградники і сади (пор. Поселення Панське). Виноградарство та виноробство склало основу місцевого сільського господарства. У самому місті розвивалися ремесла: гончарне, ковальське, ливарне, будівельне й косторізне. У всі часи жителі Херсонесу були чудовими мореплавцями і рибалками.
Римський протекторат сприяв економічному підйому в I–III століттях. Городяни активно зміцнювали міські стіни і вежі, споруджували нові храми, будували терми (лазні), перебудовували амфітеатр, провели декілька гілок водогону. Херсонес вів жваву торгівлю з великими торгово-ремісничими центрами Чорного і Середземного морів і, насамперед, зі своїми традиційними партнерами на південному березі Понта — Гераклеєю, Синопом, Амісою, Амастрією. У Херсонесі періодично поновлювалося карбування золотих монет (див. Монетний двір (Херсонес)). До товарів, що традиційно імпортувалися в місто, додався витончений скляний та бронзовий посуд, різноманітна червоно-лакова кераміка, прянощі. З міста у великих обсягах вивозилася сільськогосподарська продукція, шкіри, солона і сушена риба, рибні соуси. У цей час рибальство перетворюється на самостійну галузь міського господарства. В ході розкопок виявлено приблизно сотню рибозасолювальних цистерн, ємність деяких з них сягала 30—40 тонн.
Після захоплення Херсонесу Володимиром, Візантія уклала з Київською Руссю рівноправний союз. Херсонесу, який служив посередником у торгівлі, цей союз був дуже вигідний. Звідси в Малу Азію і Візантію відправляли продукти сільського господарства і тваринництва; з південних країн у Херсонес і далі, на північ, везли зброю, тканини, олію.
У XI–XII століттях спостерігається деяке ослаблення торгово-економічних позицій Херсона. Однак місто ще зберігало своє значення як опорний пункт візантійської військово-політичної присутності в регіоні, що підтверджують знахідки печаток Севастії — вищих чиновників, членів імператорських родин.
Згодом могутність Візантії ослабла, і в XIII столітті торгівля на Чорному морі опинилася в руках італійських (венеціанських, а потім генуезьких) купців, які заснували у Криму свої факторії. Торгові шляхи перемістилися до Східного Криму, і це стало однією з причин занепаду економіки Херсонеса.
До середини XV століття життя в Херсонесі остаточно згасло.
Дослідження
Дослідження руїн колишнього Херсонесу розпочато з 1827 р., а систематичні розкопи — з 1876 р. (Р. Ленер, К. Гриневич, Г. Бєлов, П. Якобсон та ін.). При розкопах виявлено залишки грецьких, римських і візантійських оборонних мурів, житлових кварталів, домів з басейнами на дощову воду, лазничками й ін. устаткуваннями, господарчих і ремісничих споруд; понад 50 християнських церков, терм, театру (на 3000 осіб) тощо. За мурами міста розкопано чимало поховань з багатим інвентарем.
На території Херсонесу міститься Херсонеський історико-археологічний музей-заповідник.
Археологічний парк
-
Унікальна збереженість археологічних знахідок дає змогу створити на базі Херсонеса Таврійського перший в Україні — археологічний парк. Археологічні парки — не новина в Європі і світі. Вони створені вже у Ізраїлі, Іспанії, Греції, Італії.
Парк буде розміщений на околиці античного міста, де є цікаві археологічні об’єкти античної доби (ділянки античних шляхів, залишки садиб, стародавні винарні, залишки від античних виноградників і садів). За планом, частка ділянок буде лише законсервована, інші будуть музеєфіковані, на вільних, сусідніх ділянках можливе створення макетів садибних будівель з частковою їх ревіталізацією і включенням для туристичного використання.
Створення археологічного парку дасть змогу залучити нові інвестиції в проекти укріплення берегів, які частково поглинуло море. В археологічному парку планують створити нову експозицію, школу археології. Іде розробка концепції парку на 2010–2018 роки. Перша черга споруд виникне в Юхариній балці. Тут планують створення візит-центру з екскурсійним бюро, з музейною крамницею, з павільйоном інтерактивної експозиції.
Включення до ЮНЕСКО
Херсонес Таврійський був включений до світової спадщини ЮНЕСКО 23 червня 2013 на 37-й сесії Комітету всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у Камбоджі. До списку була також внесена і хора — сільськогосподарська округа навколо Херсонесу.[1] Рішення про включення було одноголосним. Єдине зауваження стосувалося до величезної православної церкви-новобудови у самому центрі Херсонеського городища, що, на думку деяких археологів, шкодить древньому пам’ятникові.[2]
