Як посадовці “розпилюють” ліс за безцінь

Зокрема йде мова про тимчасове, до 1 січня 2018 року, звільнення від ввізного мита на імпорт верстатів для обробки дерева, а також звільнення від ПДВ на імпорт та перше постачання на митній території України верстатів, сушарок для деревини та пресів для виробництва деревностружкових або деревноволокнистих плит.

Ідея з пільгами не нова і, як завжди, обґрунтовується турботою про національного виробника. Адже більша частина лісу, який вирубувався, не надходила на вітчизняні деревообробні підприємства, а реалізовувалася на експорт. А запропоновані пільги нібито мають стимулювати розвиток деревообробного комплексу України, залучення інвестицій, експорт продукції з високою доданою вартістю, та створення нових робочих місць.

Насправді ж заборона експорту автоматично не збільшує пропозицію деревини на внутрішньому ринку. Справа у тому, що причиною нарощування експорту, окрім високих цін та попиту на деревину у світі, є зловживання та корупція в лісогосподарських підприємствах. Зокрема, і по сьогодні торгівля необробленим лісом несе в собі корупційні ризики, які контролюють ті структури, які самі ж і реалізують деревину.

Штучні перепони у забезпеченні виробників необхідною сировиною лише підтримують існування непрозорих процедур та корупційних механізмів у торгівлі деревиною.

Як працює схема

Ринок деревини в Україні – це фактично “ринок продавця”. Правила вирощування, вирубки та продажу лісу в Україні формує та одночасно контролює Держлісагентство. А лісгоспи продають заготовлену деревину за визначеною процедурою виключно на біржових торгах лише вітчизняним покупцям. За декларативною законодавчою нормою вся заготовлена лісгоспом необроблена деревина повинна бути виставлена на біржові торги.

Фактично ж завдяки “діркам” у правилах лісгосп на власний розсуд виставляє на продаж об’єми деревини, довільно визначає сорт деревени, а ціни формує відповідно до непрозорих домовленостей. Крім того, значні обсяги деревини лісгосп “резервує” для власних потреб, чим і створює штучний дефіцит на внутрішньому ринку.

До запровадження мораторію на експорт, невикуплену на торгах та “зарезервовану” для власних потреб деревину лісгоспи реалізовували на експорт за прямими контрактами не через аукціони (Кубометр лісу продавали фірмі-прокладці за $40-60, яка потім перепродавала деревину європейським чи китайським виробникам вже за $90 за куб і вище. Держава, звісно, отримувала валютну виручку, однак різниця у цінах за мінусом витрат на доставку осідала в приватних кишенях – а це від $20-30 і більше на 1 кубометрів. За скромними підрахунками таким чином в кишенях “осіли” близько 40 мільйонів доларів).

Однак запровадження заборони на експорт деревини дуже обмежено відобразилось на надприбутковій діяльності лісгоспів.

Схема обходу цієї заборони примітивно проста. В умовах заборони експорту необробленої деревини лісгоспи переорієнтовуються на експорт пиломатеріалів (дошка, брус, рейка тощо) – це перший етап переробки деревини від круглого лісу до готового товару. У випадку якщо лісгосп не має власних переробних потужностей, він змушений “запозичти” такі потужності деінде, що тягне за собою небажані витрати. Наприклад, можна використовувати схему плати за гарантовану поставку лісосировини покупцю (принцип давальницьких операцій). А отримане оброблене дерево (брус, дошка тощо) вже можна цілком законно експортувати закордон.Як варіант – можна і далі вивозити необроблену деревину, але вже під виглядом дров, звичайно, заручившись “підтримкою” контролюючих структур.

А що ж у нас з новою ідеєю запровадити пільги на імпорт деревообробного обладнання?

Реальність в тому, що цей крок також автоматично не виводить Україну на новий рівень у галузі деревообробки. Від пільг виграють вже існуючі великі підприємства деревообробки, які наразі не в стані переробити всю надлишкову сировину. Зате ці нововведення дуже спрощують життя лісгоспам, які в умовах заборони експорту сировини змушені розпилювати деревину на бруси та дошку, щоб продовжувати свій бізнес.

Це, звичайно, також можна вважати певним прогресом у створенні доданої вартості, але навряд це те, заради чого потрібно знову викривлювати стимули та запроваджувати пільги, які, навіть у випадку з автопромом, не дали жодного результату.